Категория
Прочее
Тип
справочник
Страницы
32 стр.
Дата
26.09.2013
Формат файла
.doc — Microsoft Word
Архив
915272.zip — 34.78 kb
  • dmitro-dem-janjuk-tretj-u-svt-u-zaporzkomu-palac-sportu-zaporzhstal-zavershivsja-kubok-ukr_915272_1.doc — 123 Kb
  • Readme_docus.me.txt — 125 Bytes
Оцените работу
Хорошо  или  Плохо



Текст работы

№9 5 лютого 2008


СПОРТ


Дмитро Дем'янюк-третій у світі(У запорізькому Палаці спорту «Запоріжсталь» завершився Кубок України з легкої атлетики.) читати


«Срібло» львівської студентки(Україну у Красноярську представляло молоде покоління: лідери збірної скористались короткою відпусткою після виснажливого фіналу Кубка світу.) читати


Українці серед аутсайдерів( На шостому етапі Кубка світу з біатлону в італійському Антхольц-Антерсельві Андреа Хенкель здобула першу перемогу в гонці переслідування цього сезону.. .) читати


___________________________________________________________________


ДУХОВНІСТЬ


ВікторМАЗАНИЙ: "ПИСЬМЕННИН ПОВИНЕН ЙТИ ДО ЧИТАЧА ПРАВЕДНИМ ШЛЯХОМ І БЕЗ ФАЛЬШІ І СТРАХУ"( Серед талановитих імен, які в останні роки вагомо заявили про себе в царині сучасного українського красного письменства, є і самобутній прозаїк з Рівненщини Віктор Мазаний. ) читати


ЕНИКИ-БЕНИКИ, ДАЙТЕ ВАРЕНИКА ДИТЯЧИМ ПИСЬМЕННИКАМ( Цьогорічний турнір номінантів на здобуття Державної премії ім. Т.Г. Шевченка має позитивний момент. Упродовж майже чверті століття серед претендентів на цю високу нагороду не було представників дитячого літературного жанру..) читати


НОМІНАНТИ 2008читати


Київська пісня (Мене наприкінці 79-го року на принесену В школу бобіну з піснями Висоцького «розбирали» на засіданні шкільного комітету комсомолу.) читати


СПОРТ

Дмитро Дем'янюк-третій у світі

У запорізькому Палаці спорту «Запоріжсталь» завершився Кубок України з легкої атлетики.

Зважаючи на початок сезону, вітчизняні легкоатлети не показали якихось видатних результатів, за винятком львів'янина Дмитра Де-м'янюка (на фото), який у стрибках у висоту підкорив планку на висоті 2 м ЗО см.

Вихованець тренера Валерія Лебедюка всі висоти (220 см, 225 см, 230 см) брав з першої спроби і закріпив за собою місце в національній збірній України, яка у березні змагатиметься на зимовому чемпіонаті Європи в іспанській Валенсії. Єдине, за словами Лебедюка, атлет до цих змагань готуватиметься у Львові, де стрибунам тренуватися практично ніде. А Дмитро Дем'янюк (ЗСУ, «Колос», ШВСМ, СК «Висота») вдруге виконав олімпійський норматив і є реальним кандидатом на поїздку до Пекіна-2008, байдуже, що місцеві чиновники ще цього не усвідомили...

Цього сезону вище Дем'янюка-молодшого в світі стрибали лише росіяни Іван Ухов (236 см), Андрій Сильнов (234), а також швед Лінус Тьорнблад (234 см). Друге-третє місця в Запоріжжі поділили херсонці Андрій Проценко та Віталій Са-мойленко (по 220 см), вихованці учня Валерія Лебедюка Геннадія Зуєва.

У Запоріжжі дніпропетровець Дмитро Білоцерківський стрибнув у довжину на 7 м 95 см, доне-ччанка Ірина Штангеєва виграла забіг на 60 м (7,27 сек.), а Олена Демидова з Миколаєва стала переможницею у стрибках у висоту — 1 м 86 см. Остаточно склад збірної України для участі у першості континенту визначиться наприкінці лютого на чемпіонаті країни в Сумах.

Серед результатів львів'ян можна відзначити також Ореста Була-ка — шосте місце у стрибках у довжину (7 м 18 см) та чоловічу естафетну збірну Львівщини (Олександр Аврамишин, Богдан Беген, Андрій Тиндик, Юрій Юхніч), яка здобула бронзову нагороду в «шведській естафеті» (200 м+ 400 м+600 м+800 м), поступившись лише збірним Києва та Київської області.

Тим часом провідні легкоатлети світу вже розпочали зимовий сезон. На змаганнях «Російська зима» у Москві друге місце у стрибках з жердиною посів українець Максим Мазурик (5 м 75 см), поступившись десятьма сантиметрами росіянину Євгену Лук'яненку. А найкращий результат сезону встановив австралієць Стів Хукер, стрибнувши у Перті на 6 метрів. Хукер став 15-им «жердинником» в історії, який підкорив шестиметровий рубіж.

Львів'янин Віктор Шаповал, який цієї зими почав тренуватися під керівництвом вінницького тренера Павла Дмитрієвського (колишнього наставника віце-чемпіона світу Андрія Соколовського), виступає у серії турнірів «висотників» у Чехії Могауіап Нідп .Іитр Іоиг. У змаганнях у місті Густопече Шаповал був десятим (220 см), а в Трінеці — шостим (222 см).

«Срібло» львівської студентки

XIX Міжнародний турнір Гран-прі «Іван Яригін» з вільної та жіночої боротьби зібрав на килимах Красноярського палацу спорту спортсменів з 11-ти країн світу.

Україну у Красноярську представляло молоде покоління: лідери збірної скористались короткою відпусткою після виснажливого фіналу Кубка світу.

Єдиною медалісткою в нашій команді стала 18-річна львів'янка Алла Черкасова (ШВСМ «Колос»). Дебютантка національної збірної у категорії до 59 кг спростувала авторитет призерок чемпіонатів Європи італійки Сабріни Еспозіто (2:1) та представниці Молдови Людмили Крісті (2:1). У фіналі вихованка Андрія Пістуна та Юлії Стельмах вийшла на килим проти досвідченої американки Саллі Робертс, в активі якої є «срібло» чемпіонату світу. В основний час першого періоду суперниці не змогли відкрити рахунок, а у доданий, коли дівчата починали боротьбу з положення «клінч», вправнішою виявилась американка. У другій двохвили-нці студентці Львівського університету фізичної культури не вдалося зрівняти рахунок: наприкінці сутички Алла пропустила прохід в ноги і дозволила суперниці закріпити перевагу — 0:2.

У ваговій категорії до 51 кг львівську школу боротьби представляли відразу дві спортсменки: перспективна учениця Олега Сазонова Юлія Благиня та Ольга Нарепеха, котра тренується під керівництвом Андрія Пістуна та Руслана Савлохова. На жаль, дівчатам не вдалося втрутитись у розбірки за медалі. Юлія поступилась майбутній бронзовій призерці росіянці Альоні Адашинській, а Ольга після блискучої перемоги над титулованою італійкою Фран-син де Паолою (туше) поступилась росіянці Альоні Більмовій (1:2).

Бронзовою призеркою престижного турніру у вазі до 48 кг стала Марія Стадник. Однак цю нагороду підопічна Ореста Ско-бельського поклала у скарбничку збірної Азербайджану, кольори якого захищає від минулого року.

Свої претензії на нагороди не змогли відстояти харків'яни Євген Хавелов (до 60 кг) та Георгій Тибілов (до 96 кг), миколаївець Іван Іщенко (до 120 кг) та представник Южного Одеської області Олег Кушнір (до 84 кг).

Українці серед аутсайдерів

На шостому етапі Кубка світу з біатлону в італійському Ант-хольц-Антерсельві Андреа Хенкель здобула першу перемогу в гонці переслідування цього сезону.

Німкеня стартувала другою, з відставанням від своєї співвітчизниці Каті Вільгельм на 11 секунд. Проте після першої стрільби Хенкель, закривши всі мішені, зуміла вийти на перше місце.

На наступному вогневому рубежі німкеня зробила єдиний промах і поступилася лідерством Світлані Сліпцовій. Росіянка очолювала гонку аж до завершальної стрільби. Однак там вона двічі

схибила, і Хенкель знову вийшла в лідери, а Слєпцова опустилася на другу позицію. У підсумку вони так і фінішували — німкеня першою, а росіянка другою, третє місце в гонці посіла норвежка Тора Бергер. Найкращою серед українок була Оксана Хвостенко — вона 27-ма у фінішному протоколі.

Першу перемогу в кар'єрі на етапі Кубка світу здобув Бйорн Феррі. Швед стартував шостим у персьюті, проте продемонстрував на дистанції чудову влучність — він

лише раз не розбив свою мішень. Тож після заключної четвертої стрільби Феррі очолив гонку. На фініш представник Швеції прибув першим, на 26 із половиною секунд випередивши росіянина Миколу Круглова. Російський біатлоніст зумів вийти на друге місце на останньому колі дистанції, випередивши Міхаеля Прайса. Німець у підсумку дістався фінішу третім. З українців у гонці виступав тільки В'ячеслав Деркач, який фінішував 47-м.

Сторінку підготував Володимир КОЗИРЕНКО.


ДУХОВНІСТЬ

ВікторМАЗАНИЙ: "ПИСЬМЕННИН ПОВИНЕН ЙТИ ДО ЧИТАЧА ПРАВЕДНИМ ШЛЯХОМ І БЕЗ ФАЛЬШІ І СТРАХУ"


Серед талановитих імен, які в останні роки вагомо заявили про себе в царині сучасного українського красного письменства, є і самобутній прозаїк з Рівненщини Віктор Мазаний. Тож і не дивно, що його книгу «Тінь павука», котра побачила світ у 2006 році, висунуто на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. Про витоки написання повістей, що входять до книжки, своєрідність її змісту й форми, сьогоднішнє покликання літератури загалом і письменника зокрема йдеться в розмові з Віктором Мазаним.

— Вікторе, у повісті «Тінь павука» ти постав несподівано з модерним, так би мовити, сюжетом без сюжету. Яке виправдання такому прийому?

— Річ у тому, що події в цій повісті відбуваються ніби на двох фізичних рівнях — у реальному й потойбічному світах. За аналогом такого паралелізму побудовано фрагменти, які пересипані, на перший погляд, безладно, а тому для сприйняття даються важко. З одного боку — криївка, у якій живе і випускає листівки на примітивному верстаті одноногий друкар-художник, котрий залишився у західноукраїнському підпіллі в перші повоєнні роки, а на поверхні — інше життя, теж сповнене страху й очікування.

— Такий підхід до форми виправдовує себе?

— Це саме мій спосіб осмислення художньої реальності, який інтуїтивно підказаний мені бажанням якнайглибше розкрити людські душі. Кожен, хто заглибиться у твір, зрозуміє асоціативні ниточки, що дозволяють відчути послідовність у діях головних героїв повісті — повстанців Збисла-ви, Брови і їхнього губителя Гарбаря. Вони перебувають в екстремальних умовах і те підкреслено у відповідності із типом їхньої поведінки. Свідомість наша багатовимірна, і ця властивість дається взнаки, коли ти переймаєшся завданням перетлумачити правду життя, яка є лише натяком, відлунням для творення художньої реальності. Адже письменник не белетризує історію, а вибудовує події так, як би він хотів їх бачити. Те означає, що у книзі «Тінь павука» розповідь не відтворює щось достоту документальне, точне. Це версія подій, навіть коли йдеться про трагічний розбрат у національному середовищі, яке завжди було розколоте через «вождизм» і спричиняло міжусобне кровопролиття. Адже дехто хотів будувати державу, а окремі — «партійку». Так само використано опис для означення трагічної карми нащадків тих, хто знищував національно-визвольне підпілля у воєнні та перші повоєнні роки. Воістину: все, що відбувається з нами, — то або кара, або вдячність долі за прожите.

— У повісті «Погляд сльози», яка входить до книжки, вперше в українській художній літературі осмислено трагічне виселення українців з Польщі у 1944— 1946 роках. Відчувається твоє глибинне знання цієї теми...

— Я народився у сім'ї депортованих. Тому про Холмщину, її звичаї, культуру, загалом про трагізм, знаю з перших уст. У пам'яті чимало епізодів. Наприклад, коли моя родина покидала домівку, то всі цілували двері, вікна...На них залишалася сльоза... Мій дідусь просто снив поверненням назад. Він часто спирався на ворота, навертав свій погляд на призахідне сонце і незворушно дивився, так, ніби бачив над небокраєм якісь видива. Я, малий, помітивши той ритуал, запитав якось: «А чому ви так дивитеся в той бік?». — «Додом хочу», — відповідав він. Власне, звідси йдуть витоки сюжетної канви, за допомогою якої і будується головна тема — спроба повернення у звичний світ. Тільки-но герої повісті зійшли із вагонів на чужу їм, невідому землю, вони впевнюються, що треба вже з цього моменту діяти так, аби якнайшвидше рушити у зворотний бік — туди, де залишилася власна земля, рідні домівки, криниці... Головний герой прагне перейти кордон, але безуспішно. Саме в особі Тимоша Сухави виводиться образ українства, яке, либонь, одвічно приречене на пошук шляхів виходу з рабства. Звісно, образ головного героя збірний. На одній із зустрічей читачі говорили про нього як про реальну людину, висловлювали жаль, що він гине. А інші заперечували: у фіналі не цілком очевидно, що хлопця вбивають при спробі подолати прикордонну заставу, просто він полетів, поранений, з мосту у ріку і десь ще випливе...

— Приємно, що критика помітила твір, звернула увагу на індивідуалізовану мову персонажів, зокрема, на забужанську говірку...

— Та я ж цю мову почув, як тільки з'явився на світ. У моєї родини забрали все, лише забужанську говірку ніхто не зміг відняти. Питома лексика холмщанського етносу є справжнім діамантом української мови.

— Чи не вважаєш, що, попри весь трагізм долі твоєї родини, провидіння дало тобі подарунок

— народився ж бо ти у селі Городець, яке було літературною столицею Західного Полісся у середині XIX століття?

— Так, тоді тут, у палаці місцевого пана, мешкав класик світової літератури, польський письменник, художник Юзеф-Ігнацій Крашевсь-кий. Він тут одружився, тут народилися обидва його сини. До нього з'їжджалися його побратими з усіх усюд. Тут була бібліотека, яка налічувала двадцять тисяч томів, а в ній чимало раритетів, рукописи на пергаменті, оздоблені мініатюрами з позолотою. Були й оригінали картин Леонардо да Вінчі, Рубенса, Рафаеля, колекції старовинних монет. Відомо, що нумізматичну збірку напередодні Першої світової війни закупив Дрезденський музей, деякі картини нині є в музеях Відня й Варшави.

Про історію свого села я дізнався, як не дивно, під час навчання у США. В Міннеаполісі, в Музеї всесвітньої імміграції, до моїх рук потрапила славнозвісна енциклопедія Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся»... У цьому музеї, в його українському відділі, до речі, виставлена моя книга про подорож по Сполучених Штатах «З Капітолійського пагорба».

Додам також, що у Городці народився відомий у 20-30 роках минулого століття поет, літературний критик, драматург, театральний режисер Авенір Коломиєць. Тут пройшли молоді літа поетеси Галини Гордасевич. Моя мама з нею дружила, адже жили по сусідству

— будинок моєї родини, з якого господарів виселено в Сибір і де тимчасово кілька років проживали сім'ї депортованих, був поруч із обійстям священика, Галининого батька. Перед ним парафію очолював отець Артем Селепина, котрий наприкінці Другої світової війни виїхав на Захід, а потім у США став видатним діячем УАПЦ.

— Широко відомий не лише в Україні, але й за кордоном твій проект літературно-мистецького свята «Городецький автограф», а також Поліський літературний музей, засновником якого є також ти. — Справді, вже чотири рази ми провели таке свято за участю лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка В'ячеслава Медведя, Олексія Дмитренка, а також поетів Петра Перебийноса, Петра Засенка, прозаїка Романа Ді-дули. Вони біля місцевої школи посадили яблуньки, вишеньки, клени на Алеї письменників України — єдиній такого роду в нашій державі. Це ж зробило і багато членів нашої обласної письменницької організації, яка є співорганізатором свята. Ми перейменували центральну вулицю з Жовтневої на Авені-ра Коломийця, відкрили земляку меморіальну дошку під час відзначення сторіччя з його дня народження. Мені дуже хочеться, щоб у Городці побувало багато лауреатів

— такий формат і передбачено «Городецьким автографом» із самого початку. Хотілося б у Городці створити своєрідний літературний пантеон, встановити величний знак у вигляді сторінки книги. То свята справа: збирати і поширювати відомості про всіх письменників, котрі побували або проживали в селі, хто прикипів до цієї місцини серцем. Пам'ять про них тут буде завжди, і діти матимуть змогу вчитися на високих зразках літератури. Напевно, сам Бог вказав своїм перстом на цю точку планети, щоб тут збиралися творці слова усіх часів. «Городецький автограф» є вже стійкою метафорою цієї спадкоємності.

До речі, на одній із таких зустрічей у Городці В'ячеслав Медвідь подав думку про скликання першої Асамблеї лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка. Ця ідея, витоки якої йдуть, звичайно, від городецького культурного феномену, щасливо втілилася навесні минулого року в Рівному, і було сформовано оргкомітет нової громадської організації — Академії Шевченківських лауреатів. Тоді мною було організовано біля двох десятків зустрічей лауреатів із студентами, громадськістю. Одним з організаторів цієї акції був Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука, де я викладаю.

— Сьогодні немає централізованого книговидання, а це призвело до мізерних тиражів, навіть письменники не мають змоги знайомитися з усіма найсвіжішими новинками літератури. Як вирішити цю проблему?

— Справа, можливо, в іншому. Навіть при сучасному стані є в кожного можливість друкуватися в журналах, а потім і книжку мати. Це — найправильніший спосіб. Якщо ти ставиш перед собою завдання бути в українській літературі — це одне. І тоді ти старатимешся, щоб твої твори, умовно кажучи, пройшли своєрідну експертизу, були прочитані вдумливими редакторами, оцінені і випробувані публікаціями в спілчанських часописах. Якщо ж ти боїшся, що твій твір «зарубають», що він не пройде рецензування і прагнеш просто мати склеєний у вигляді книжки папір, то збирай гроші і тобі будь-яка друкарня зробить зшиток. Мої обидві повісті побачили світ спочатку у журналі «Дзвін», схвалені його редактором Романом Куликом. А перед тим їх читали Степан Бабій, В'ячеслав Медвідь. Повість «Погляд сльози» повністю опублікувала газета «Молодь України», уривок вмістила «Літературна Україна». Є праведний шлях до читача, і ним треба йти без фальші і страху.

Бесіду вів Зіновій ЖИЖАРА.


ЕНИКИ-БЕНИКИ, ДАЙТЕ ВАРЕНИКА ДИТЯЧИМ ПИСЬМЕННИКАМ



Ваше мнение



CAPTCHA