Категория
Прочее
Тип
справочник
Страницы
184 стр.
Дата
06.09.2013
Формат файла
.doc — Microsoft Word
Архив
899595.zip — 153.2 kb
  • selo-berezna-volodarskogo-rajonu-kivsko-oblast_899595_1.doc — 584.5 Kb
  • Readme_docus.me.txt — 125 Bytes
Оцените работу
Хорошо  или  Плохо



Текст работы

Село Березна Володарського району
Київської області

Село Березна – одне з великих сіл Володарського району Київської області, що розташоване за 36 км. від найближчої залізничної станції Біла Церква і за 7 км від селища Володарка при впадінні річки Березни в річку Рось.

Чисельність населення – 815 чоловік.

Площа - 552 га


Як адміністративно-територіальний центр село існує з 1923 року. На його території знаходиться Березнянська сільська рада, поштове відділення Березнянське.

Поштовий індекс села – 09320

Код АМТС - 804469

Тел. - 5-59-42

Адреса сільської ради – 09320, вул.Леніна, 7

с. Березна,

Київська область.


Назва села походить від лісу, який раніше з усіх боків оточував село. В лісах переважали берези, росли дуби та вільхи. З одного-двох дубів навіть можна було збудувати хатину. До цього часу збереглася хатина Личака Демида, яку збудовано з одного дуба.

В письмових джерелах перша згадка про село датується 1616 роком. Проте у шкільному краєзнавчому музеї та у Білоцерківському краєзнавчому музеї (м.Біла Церква, Київська область) зберігаються знаряддя праці, збруї більш давніх часів.

У 1985 році Інститутом археології НАНУ навколо населеного пункту Березна було виявлено курганну групу великих курганів епохи бронзи (Ш-П тис. до н.е.), досліджено кургани черняхівської культури (П-І тис.до н.е.), а також І, Ш, ІУ століття нової ери, Х-ХП століття н.е. (кочевницькі кургани), ХП-ХШ ст., ХІУ-ХУП ст.н.е.

В часи монголо-татарської навали (1240 р.) хан Батий після взяття і пограбування Києва пішов на південь по р.Рось, грабуючи все на своєму шляху. Населення Березни чинило відчайдушний опір. Про це свідчать й поховання в могилах на полях Березни.

Ще більшого лиха селяни зазнали при кримському хані Менглі-Гіреї в 1482 році. Після його вторгнення село зникло зі сторінок історії більш як на 100 років.

В 16 столітті село попало під владу литовських феодалів. В 1569 році після люблінської Унії сюда приходять польські магнати з метою розбудови цих земель.

Польський король Сигізмунд-Ш в 1593 році подарував землі по річці Рось своїм рицарям за військові заслуги, а також поміщикам Потоцьким, Тембіцьким, Збаржським.

Таким чином, Березна вдруге з”явилась на карті південно-західної частини Київщини в кінці 16 століття з архівних джерел відомо, що закладено село польським магнатом Янушем Збаржським. Ці землі йому подарував Варшавський сейм у 1593 році.

У 1616 році село Березна разом з селами Косівка, Логвин, Антонів, Гор-Пустоварівка було куплене Бальтазаром Підгорським. У 1841 році за родичів Бальтазара, село розширилося з 50 дворів до більш як 300 дворів. Сім”я поміщиків Підгорських володіла Березнянськими землями до 1917 року. Це була найбагатша у Сквирському повіті сім”я, резиденція якої знаходилася у селі Березна. Тут на красивому півостро

ві, який утворює Рось та її притока Березнянка, за проектом іноземних архітекторів, був побудований палац із 96 кімнат, водонапірна башня. Навколо будинку на трьох десятинах землі розміщувався великий парк з різними декоративноми деревами, кущами-алеями, обсаджений різними квітами. Обслуговували резиденцію понад 300 людей, переважно селяни. У дворі палацу Підгорського утворили штучне озеро, в яке вода протікала з річки і була настільки прозорою, що в озері проглядалося дно. Тут плавали білі лебеді і рідкісні водоплавні птахи. Через річку Рось було прокладено міст, який зв”язував Березну з с.Михайлівкою. На другому березі (в лісі) було побудовано альтанки.

Стефан Підгорський мав договір з французськими та італійськими фірмами. З Італії йому було доставлено двигун і генератор, який давав електроенергію для освітлення панського будинку і навколо нього. У 1830 році в селі за наказом поміщика Підгорського збудували невеличку церкву з дзвіницею. А у 1877 році на честь дочки Софії, яка постійно хворіла, побудували нову дерев”яну церкву з вома куполами висотою понад 40 м. Церкві дали назву „Різдва Пресвятої Богородиці”. Вона збереглася до наших часів і використовується церковною громадою є Березна УПЦ Київського патріархату. Будівля дерев”яна, дах покрито залізом. Церкву побудовано у традиційному національному стилі, характерному для Поросся 19 століття, художниками Києва Печерської Лаври разом із сільськими майстрами-умільцями Чемерисом Савкою, Онищуком Гордієм, Шумським Денисом, Гаврильченком Саватієм та йнш. Окрасою храму є ікона Сухо-Калігорської Божої матері, яка зцілює по вірі і надії.

Перша світова війна 1914 року революційні події 1917 року не обійшли і Березну. Солдати, які повернулися з фронтів, вчинили розгром панського маєтку і спалили його.

Нелегко життя зазнали селяни і в період громадянської війни. У 1918 році австро-німецькі війська зайняли Березну. На території села діяв загін самооборони. Його командиром став Микола Загородній. Він організував повстання проти окупантів, яке завершилося перемогою повстанців. Згодом загін перейшов на бік більшовицької влади і вів боротьбу з німецько-австралійськими військами, формуваннями Тютюнника, Ворона, Клименка. Загін Загороднього брав участь і у запеклому бою між більшовицькими військами та підрозділами УНР на чолі з атаманами Соколом і Залізняком. У червні 1919 року загін було вигнано, а повстанців розбито в районі сіл Петрашівки-Гор-Пустоварівки.

У 1920 році на території села діяв комітет незалежних селян і був створений комсомольський осередок, першим секретарем якого обрали Зарву Івана Васильовича, який згодом був обраний секретарем ЦК ВЛКСМ.

В 1929 році на території села був організований колгосп „Вперед”, в якому нараховувалося 1150 дворів та було 5000 га землі. В 1930 році колгосп залишився без хліба і фуражу, а весною 1933 року в селі створилося безвихідне становище з продуктами харчування, що привело до голоду. Вже навесні 1933 року голодною смертю вимерла третина села. По неповним даним число померлих складає понад 380 чоловік, з яких 129 осіб установлено особи померлих в роки голодомору.

В роки Великої Вітчизняної війни 280 березян захищали Батьківщину, 126 з яких не повернулося живими. Від окупантів село звільнили 31.12.1943 р.

Післявоєнні роки також були важкими для села. Війна забрала багато працездатних чоловіків. Техніки в селі майже не було. Обробка землі здійснювалася в ручну і лягла на руки жінок. Долаючи значні труднощі, селяни відновили роботу колгоспів, своєю нелегкою працею змінили соціальний облік села. В 90-ті роки минулого століття сталися зміни, які позитивно вплинули на подальший розвиток села. Поступово зростає в селі роль малого підприємства, що перетворюється на самостійний сектор економіки, нарорщуються обсяги залучення інвестицій за рахунок ефективного пошуку потенційних інвесторів, здійснюються заходи по захисту приватних та майнових інтересів інвесторів. Проте приміщення ковбасного цеху, дитячого садочку, бані, площа яких становить 200, 180, 150 м2 (власник ПОП „Вперед”) поки що залишаються вільними і очікують на інвесторів. Набирає обертів в селі розвиток молочного тваринництва, сектор переробки сільської продукції, розвиток інфраструктури туризму. На території села розташоване колективне ПОП „Вперед” (має сільськогосподарський зерново-буряковий напрям, сільський БК, бібліотека). Тут знаходяться присадибний будинок кінця 19 століття, водяний млин 19 століття, церква Різдва Пресвятої Богородиці (пам”ятка сакральної архітектури 19 ст.), Березнянська НВК ЗОШ І-П ст.- ДНЗ. В селі народилися:

- Антон Пантелеймонович Комар – фізик, академік АН України (1948), лауреат Державної премії (1951). Його наукові праці присвячено ядерній фізиці, методиці і техніці ядерних експериментів, фізичній електрониці, фізиці металів і ферритів. Він здійснив перший в СРСР запуск (1946 р.) бетатрона. Разом з В.І.Векслезом брав участь у створенні електронних прискорювачів, в результаті чого створено найбільший час сінхротрон на 250 МЭВ.

- Лариса Лісиченко (Паламаренко), поетеса.

Після закінчення восьми класів вона навчалася у Білоцерківському сільськогосподарському технікумі. Згодом закінчила Українську сільськогосподарську академію. За направленням працювала зоотехніком, економістом у радгоспах Одеської області. Потім – у Київському облвиконкому. Була на різних посадах зоотехніка в Держагропромі (колишніх міністерств сільського господарства та радгоспів).

Лариса Іванівна – екзорцист. Поборник високої духовності, та до цього йшла важким і тернистим шляхом.

У 1998 році видала першу збірку віршів „Промінь золотий”. „Встань, Тарасе любий” – друга книжка поетеси.

- Сенчик М.О., кандидат юридичних наук.


Село Гайворон



Ваше мнение



CAPTCHA