Категория
Философия
Тип
курсовая работа
Страницы
20 стр.
Дата
19.06.2013
Формат файла
.html — Html-документ
Архив
685225.zip — 14.71 kb
  • flosofja-ukrani-drugo-polovini-xx-poch-xx-st_685225_1.html — 47.74 Kb
  • Readme_docus.me.txt — 125 Bytes
Оцените работу
Хорошо  или  Плохо



Текст работы

Філософія
України другої половини ІХХ-ХХ ст


1. Основні філософські ідеї
П. Юркевича

ХХ ст. характеризується тенденцiєю до формування нової
парадигми свiтосприйняття. Вiдбувається перегляд усталених пiдходiв i оцiнок,
утверджується дiалогiчне, плюралiстичне розумiння iсторико-фiлософського
процесу. В iсторико-фiлософськiй науцi зменшується кількість “бiлих плям”,
оскiльки стало зрозумiлим, що замовчування певних постатей або явищ, так само
як i применшення їх ролi, веде до збiднення фiлософської думки, до звуження
масштабiв мислення.

Творчiсть видатного українського мислителя ХIХ ст. Памфiла
Юркевича є яскравою сторiнкою в iсторiї вiтчизняної фiлософської думки, i все
ж, незважаючи на зростаючу кiлькiсть дослiджень, вона залишається ще
недостатньо вивченою i мало задiяною у сучасний культуротворчий процес.
Тимчасом справжнє вiдродження українського суспiльства неможливе без
повноцiнної духовної присутностi тих, хто зробив iстотний внесок у нацiональну
та вселюдську культурну скарбницю.

На
фонi “антифiлософських” настроїв ХIХ ст. П.Юркевич захищає самобутнiсть
фiлософiї, її вiдмiннiсть вiд емпiричної науки. Вiн обгрунтовує теоретичний i
практичний бiк цiєї особливої “науки про дух” виходячи з її необхiдностi в
людському життi, висуває на перший план, крiм методологiчної i свiтоглядної,
цiннiсно-регулятивну (аксiологiчну) функцiю фiлософiї як науки про норми
людської життєдiяльностi (норми мислення, буття i поведiнки). Фiлософiя
відрiзняється вiд позитивних наук тим, що має своїм предметом не явище, а
сутнiсть, оперує не поняттями розсудку, а iдеями розуму. Притаманне
європейськiй фiлософськiй культурi розмежування розуму i розсудку досить
виразне у творчостi П.Юркевича. Розум i розсудок вiдрiзняються за якiсними
характеристиками (обмеженостi розсудку протистоїть тяжiння розуму до повноти
духовного синтезу), але це не двi рiзнi здатностi, а роздвоєння однiєї, тому що
розум становить безмежну основу всiєї пiзнавальної дiяльностi людини. П.Юркевич
говорить про градацiю пiзнавальних можливостей, про поступове розкриття
потенцiй людського розуму: вiд поняття науки — через формальну iдею єдностi
(незмiнностi, загального) метафiзики — до одкровення вищої сутностi речей у
власне фiлософськiй iдеї (iдеї добра або блага). Фiлософська iдея мiстить у
собi не лише абстрактно-теоретичний, а й цiннiсно-нормативний змiст. У ній
вiдкривається “свiт як система життєвих явищ, сповнених життя i краси,
знаходять живу єднiсть розумовi, моральнi та естетичнi iнтереси духу.
Фiлософське сприйняття охоплює всю людину — з її розумом i серцем — i є
синтезом найрiзноманiтнiших (логiко-дискурсивних та метафорично-iнтуїтивних)
засобiв осмислення свiтобудови. Автор доходить висновку, що П.Юркевич трактує
фiлософську рацiональнiсть, розум широко — як таку людську здатнiсть, яка
дозволяє водночас знати свiт і розумiти його, проникати в його смисл. Це
наближає П.Юркевича до сучасних пошукiв “нової”, “некласичної” або ж
“розумiючої” рацiональностi, яка не просто вiдображає свiт, а й iнтерпретує
його через цiннiсно-смислову призму.



Ваше мнение



CAPTCHA