Категория
Прочее
Тип
реферат
Страницы
8 стр.
Дата
29.04.2013
Формат файла
.doc — Microsoft Word
Архив
467980.zip — 8.33 kb
  • suchasne-svtove-gospodarstvo-mzhnarodna-ekonomchna-ntegracja-rozdl_467980_1.doc — 44.5 Kb
  • Readme_docus.me.txt — 125 Bytes
Оцените работу
Хорошо  или  Плохо



Текст работы

Назва реферату: Сучасне світове господарство. Міжнародна економічна інтеграція
Розділ: Світовий ринок
Сучасне світове господарство. Міжнародна економічна інтеграція<</b>
1) Сучасне світове господарство
Вихідною категорією світового господарства е економічна діяль­ність як спосіб забезпечення життя людини, її головна сфера — матеріальне виробництво. Організаційною фор­мою, в якій здійснюється економічна діяльність, є госпо­дарство. Таким чином, господарство — це економічна си­стема, функціонування якої являє собою процес еконо­мічної діяльності Особливість національного господарства полягає в тому, що економічна діяльність обмеже­на рамками держави (країни). Отже, національне гос­подарство — це економічна система, функціонування якої являє собою процес економічної діяльності в межах країни. Ця система єдина в економічному і організацій­ному відношенні й складається Із сукупності взаємопо­в'язаних; галузей та сфер діяльності, що мають визначе­ну пропорційність (співвідношення) у розвитку, і обу­мовлена розміщенням на території країни.
Як світ складається із країн, так і світова економіка (господарство) складається з національних господарств цих країн. Але то не просто сукупність або сума. Світове господарство — це сукупність національних господарств та їх економічних взаємовідносин. Слід підкреслити, що без економічних відносин національні господарства за­лишилися б відокремленими і не створили б світову економіку як систему.
Відомо, що в розвитку продуктивних сил рано чи пізно настає період, коли вони виходять за межі націо­нальних кордонів — починається інтернаціоналізація господарського життя. Економічні зв'язки між країнами помітно зміцнюються уже у XIX ст. під впливом великої машинної індустрії, яка потребує багато сировини та залучає до її видобутку і виробництва дедалі нові краї­ни. Здійснивши на базі великого машинного виробницт­ва перехід до масового випуску продукції, багато галу­зей все частіше починають працювати не тільки на внут­рішній, а й на зовнішній ринок. Прискорений внаслідок цього процес міжнародного поділу праці (приблизно до середини XIX ст.) спричинив до виникнення такої ситу­ації, коли більшість країн стали досить тісно економічно пов'язаними. Саме на цей період припадає зародження світового господарства.
Всесвітнє господарство — система взаємодіючих гос­подарств усіх країн світу, цілісний характер і функціо­нування якої визначаються об'єктивними законами роз­витку людського суспільства.
Світове господарство як система має свою структу­ру. Зауважимо, що тривалий час паралельно існувало три точки зору (підходи) на його структуру, формацій­на (міжсистемна) концепція; концепція «трьох світів» і концепція «центру та периферії».
Формаційний підхід полягає в тому, що світове гос­подарство розглядається з точки зору суспільно-економічних формацій. Виходячи з цього, розрізняли світову систему капіталістичного господарства та світову систему соціалістичного господарства, а окремі національні економіки входили у відповідну систему господарства.
Концепція «трьох світів» розподіляла світову еконо­міку на світ капіталізму, світ соціалізму та світ, що роз­вивається. Відображенням такої точки зору е поширені в останні десятиріччя статистичні Матеріали, де усі країни поділяються на три названі вище групи.
Останнім часом найбільшого поширення набула тре­тя концепція, згідно з якою світова економіка має свій «центр» (найбільш розвинуті країни) та «периферію» (країни, що відстають від «центру» за рівнем економіч­ного розвитку). Переваги такого підходу полягають у тому, що структура світового господарства розглядає­ться тільки з точки зору критеріїв економічного розвитку.
Між «центром» та «периферією» чіткої межі немає. До «центру» належать, як правило, країни Західної Європи (у першу чергу ЄС), США, Канада, Японія, деякі країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Нова Зеландія, Австралія та Ін.). До світової «периферії» на­лежать всі інші національні економіки, але вони в свою чергу розподіляються на групи за ступенем віддаленос­ті від «центру».
Систематизація національних економік, виділення типів країн, їх групування необхідне для того, щоб:
систематизувати країни відповідно до особливостей та рівня їх розвитку;
виявити їх характерні риси;
визначити місце у системі світового господарства та міжнародних економічних відносин;
визначити та передбачити імовірні перспективи їх розвитку.
2) Міжнародна економічна інтеграція
Міжнародна економічна інтеграція — це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтер­націоналізація господарського життя проявляється у пе­реплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної тор­говельно-економічної політики.
Динамічний розвиток процесів міжнародної еконо­мічної інтеграції зумовлений:
економічним розвитком країн, їх груп та регіонів сві­ту в умовах нерівномірного розподілу ресурсів;
закономірностями науково-технічного прогресу;
тенденціями демографічного розвитку;
наявністю і необхідністю вирішення глобальних про­блем (енергетичної, продовольчої, економічної, охорони навколишнього середовища, використання світового оке­ану та космосу, економічного зростання та народонасе­лення, економічної безпеки, роззброєння);
різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж,
ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.
Як теоретично обґрунтовані і практично апробовані виділяють такі основні форми міжнародної економічної Інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціа­ція) вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок, еко­номічний та політичний союзи.
Зона преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи по імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами, Найбільш показовим історичним прикладом такої фор­ми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (1932 р.), що об'єднувала 48 держав,
У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунен­ня внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейську асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної торгів­лі США— Канада (1988 р.).
Митний союз — це угода двох або кількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встанов­лення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.) та Європейському союзі (з 1968 р.).
У межах спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів і громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у, цілому характерні нині для Європейського союзу. Формується Північноамериканський спільний ринок (США, Канада, Мексика).
В економічному союзі вільний рух факторів у результаті виробництва доповнюється гармонізацією внутріш­ньої та зовнішньої економічної політики. У країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 р.) США, до 1991 р.— колишній СРСР. На стадії практичної ре­алізації плани по створенню економічного і валютного союзу Європейського співтовариства.
На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується і політична інтеграція.
Економічна природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумов­люють логіку і спадкоємність у становленні та розвитку форм міжнародної економічної інтеграції.
Для створення економічного інтеграційного угрупо­вання двох або кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови.
Ефективність міжнародної економічної інтеграції до­сягається за рахунок:
усунення дискримінації та бар'єрів між країнами — учасницями інтеграційних угруповань у русі товарів, по­слуг, капіталу, робочої сили і підприємництва;
стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;
динамічного ефекту внаслідок розширення ринку і економії на масштабах виробництва,
забезпечення достатнього рівня конкуренції.
Для зрілих інтеграційних угруповань (спільний ри­нок, економічний та політичний союзи) характерні:
синхронізація процесів відтворення у межах груп країн;
створення господарського комплексу з тісними взає­мозв'язками національних економік і пріоритетом влас­ного поділу праці;
особливі механізми регулювання переважно через наднаціональні органи;
узгоджена політика як у взаємних економічних від­носинах, так і у відносинах з іншими країнами та їх групами.
У цілому послідовний розвиток форм міжнародної економічної інтеграції забезпечує більш повне і раціо­нальне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики як внаслідок об'­єктивно зумовленого зниження цін на основні товари і послуги та створення нових робочих місць, так і через концентрацію зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Слід також зазначити, що в зрілих інтеграційних угрупованнях ви­робляються і реалізуються потужні та дійові механізми й інструменти забезпечення групової економічної без­пеки.
Тим часом, незважаючи на очевидні економічні пере­ваги, процеси міжнародної економічної інтеграції пере­бігають у складному переплетінні політичних і соціально-економічних проблем. Основними чинниками, що зумовлюють виникнення та існування таких проблем, є:
націоналізм; традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн; ідеологічні розходження,
полІтико-правові, економічні й соціально-культурні відмінності країн-учасниць; збільшення витрат при реа­лізації регулюючих функцій на наднаціональному рівні; суперечності розширення складу інтеграційних угрупо­вань та ін.
Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:
динамізм процесів міжнародної економічної інтегра­ції в цілому;
нерівномірність розвитку і реалізації форм міжна­родної економічної інтеграції;
розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів;
переважний розвиток регіональних міжнародних еко­номічних угруповань (економічний регіоналізм);
формування реальних умов світової економічної інте­грації.
Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Європа, що зумовлено як по­літичними і соціально-економічними особливостями роз­витку європейських країн у період після другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли остаточно формуються три світових еко­номічних центри (Європа, Північна Америка з доміную­чою роллю США та Азія з пріоритетом Японії).



Ваше мнение



CAPTCHA