Категория
Прочее
Тип
конспект урока
Страницы
8 стр.
Дата
14.03.2013
Формат файла
.doc — Microsoft Word
Архив
209719.zip — 160.2 kb
  • marja-kalnchna-shhenko-odna-z-najviznachnshix-pedagogv-s-savarki-u-1898-roc-u-trox-grupax-_209719_1.doc — 203.5 Kb
  • Readme_docus.me.txt — 125 Bytes
Оцените работу
Хорошо  или  Плохо



Текст работы

Саварський НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – дитячий садок»
ім. А.М. Люльки

09710, Київська область, Богуславський район ,село Саварка
Телефон (04561) 39 – 3 -10

Шкільне навчання в Саварці бере свій початок ще в останні десятиріччя кріпаччини. Перша школа в Саварці була церковно-приходська. Приміщення її було звичайною сільською хатою, тепер на тому місці приміщення шкільної майстерні, побудоване в 20 –х роках. Вчитель отримував два рублі сріблом і 10 копійок з громадських грошей. Першим учителем був дяк Афанасій Крижановський, про це є свідчення. У церковно-приходській школі була всього одна кімната і стояли довгі столи і лави – «кобили», багато церковно–слов’янських книг, а також ікон. Вчилися переважно хлопці, іноді й чималі. Тих, хто навчався погано чекали покарання: удари лінійкою по спині, долонях, ставили коліньми на гречку, сіль з книжкою в піднятих руках, залишали без обіду, вішали плакат на спину « Я - лодарь», з ним учень повинен був ходити весь день, та ще й прийти в школу наступного дня.
З 1897 року в с.Саварка розпочала свою вчительську роботу Марія Калінічна Іщенко – одна з найвизначніших педагогів с.Саварки. У 1898 році у трьох групах за списком налічувалося 150 учнів, з них дівчаток тільки 3. Марія Калінічна учила одночасно 3 групи, урок тривав 1 год. Вчителька одержувала 12-15 рублів. До школи на Наума приходило багато дітей, але потім їх залишалося менше. Деяких виключали за різні провини, дехто не міг подолати науку, інші працювали вдома. Марія Калінічна була в селі і лікарем, і швачкою, і порадником.
5 жовтня 1915 р. почала свою роботу земська однокласна трьохкомплектна школа (де тепер краєзнавчий музей). Земською школою керував Нестор Михайлович Хоменко, він вважав себе найосвіченішою, найрозумнішою людиною. До селян та їхньої мови ставився погордливо. У 1919-1920 н.р. довів школу до жахливого стану. Школа всю зиму не опалювалася. Доходило до того, що діти розігрівали власним тілом замерзле в класі чорнило. І це було у той час, коли громада мала в експлуатації великого вальцьового млина.
На початок вересня 1920 року професора математики Михайла Пилиповича Кравчука було призначено завідувачем школою. Дякуючи йому кола зміцніла і набула популярності. Саварську семирічну агротрудшколу називали «кузнею кадрів». Кравчук добився, щоб взимку до школи підвели електрику. Адміністрація млина повністю фінансувала школу. В селі був введений податок, так званий «шкільний хліб», який здавали всі саварчани, його кількість залежала від землі та кількості душ в сім’ї. На кошти, виручені від продажу борошна з шкільного хліба, школа існувала.
Говорячи про історію школи не можна не згадати про те, що протягом 1920 -1923рр. учителем української мови і літератури працював поет Дмитро Якович Загул. Поет-філософ, поет-лірик, критик і теоретик літератури, талановитий перекладач, великий друг Михайла Кравчука. Під їх керівництвом сформувався світогляд найвидатнішого нашого земляка – Архипа Михайловича Люльки, якого вважають піонером турбореактивного руху.
В 1934р. в Саварську 7 річну школу ходили діти з 7 сіл, бо вчителювали тут видатні люди. Добиралися пішки з Лютарів, Чайок, Ольшаниці, Рокитнянського р-н. Навчалися з Синиці, Січі, Бовкуна, Степка (тепер Таращанський р-н).
В 1935р. урочисто відзначили 15-річчя Саварської н/с школи. В музеї зберігається фото «Кузня кадрів». Так називали нашу школу, бо вона випускала високоосвічених молодих людей.
Після того, як Кравчук М. П. повернувся до Києва читати математику в Університеті, школою завідували Великохатько Федір Данилович (1923-25) - професор Херсонського педінституту, Хмура Олекса Йосипович (1925-27), потім Прокіп Дяченко (даних немає). В 1941р. – Покотило Федір Йосипович.
Під час війни з фашистами в школі знаходилась німецька конюшня, і вчитель Чалий Дмитро Євдокимович був змушений просити, щоб вивели коней. За це йому згадали вже свої, коли в 50-х роках він був репресований за те, що написав «Буквар» українською мовою і заспівав з дітьми «Ще не вмерла Україна». Вирок-10 років заслання в Краснодарський край. Чудом залишився живий, провів ще 2 роки на поселенні повернувся. Був реабілітований, але читати українську мову йому вже не дозволили, а тільки співи. Хор під його керівництвом був найкращим у районі.
В повоєнні часи школу очолювали:



Ваше мнение



CAPTCHA