Категория
Банковское дело
Тип
шпаргалка
Страницы
114 стр.
Дата
15.07.2013
Формат файла
.doc — Microsoft Word
Архив
774595.zip — 77.17 kb
  • shpargalka-po-predmetu-dengi-i-kredit_774595_1.doc — 307.59 Kb
  • Readme_docus.me.txt — 125 Bytes
Оцените работу
Хорошо  или  Плохо


Текст работы

1. Походження грошей. Роль держави у створення грошей.

Ще в літописах часу Аристотеля  згадується про гроші. Але дослідження грош. почалось з розвитком капіталізму.  Засновниками класичної політекономії були Сміт, Рікардо, Маркс. Виникнення грош. обумовлено було тим, що бажання суб’єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися.  Вони відокремлювали продукт, який мав найвищу споживну вартість. Тобто його можна було легко обміняти на необхідне благо. З часом цей продукт набував властивості загального товарного еквівалента. Саме поява загального еквіваленту і означало появу грош. в їх найпростішому вигляді. Саме вони виступили перевагою перед звичайним бартером при операціях грош. посередника. Вони вже могли виконувати основну функцію  - засобу вимірювання вартості та засобу обігу.  З розвитком товарн. вир-ва посилювались і вимоги до грош., а саме: їх портативність, тривалість зберігання фіз. якостей, здатність утримувати питому вартість на незмінному рівні та ін. З появою цих вимог, відбувається заміна загального еквівалента товарів першої необхідності (зерно) на товари-прикраси (хутро), потім на метали (мідь), а потім і на благородні метали (срібло, золото). В ролі природно споживчої вартості  грош. товар здатен задовольняти потреби людей. І в решт-решт роль грош. перейшла до нематеріального носія, який не має ніяких споживчих якостей. Це сталося в 20 ст. через демонетизацію золота.  З розвитком товарн. вир-ва та обміну, походження грошей дістало назву еволюційної концепції. З неї випливає, що гроші за походженням – це товар з певними суспільними відносинами, який виділився з звичайних товарів; гроші, як результат довгого  еволюційного розвитку, повинні розвиватися по суті і за формами існування; гроші не можна скасувати доки існують суспільні відносини. Гроші і держава існують у тісному взаємозв’язку. Роль держави трансформуюча, тобто вона не створює гроші, як екон. явище, а тільки може змінювати зовнішній вигляд, не чипаючи їх сутності з метою ефективного виконання їх суспільної ролі. При втручанні держави екон. дійсність починає “шукати” найбільш надійні гроші, наприклад, ін.валюту. Тут держава повинна обмежити свій вплив, провести грош. реформу. Держава визначає форму грош., їх вартість, контролює їх виробництво, організує боротьбу з фальшуванням,  регулює масу грошей в обороті тощо. Гроші – продукт ринку. Саме ринок спричиняє об’єктивну потребу в грошах і висуває вимоги перед державою щодо грошових функцій; кількість грошей визначається закономірностями, держава мусить їх регулювати.

2. Суть грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал.

Існує 3 концепції виникнення Гр.:1)Гр виникли в результаті згоди між людьми; 2) Гр-продукт, створений державою,3)Гр-це результат тривалого еволюційного розвитку тов. вир-ва та обміну, тобто ринку. Гр-це особливий, специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента або інш. словами, це товар, який може вільно, прямо обмінювати на любий інший товар.  Три основних властивості грошей, що розкривають їхню сутність:1)Гр. забезпечують загальну безпосередню обмінювальність. На них купується будь-який товар;2)Гр. виражають мінову вартість товару. Через них визначається ціна товару, що дозволяє кількісно порівнювати
різні по споживчої вартості товари; 3) Гр. виступають заміняються на неповноцінні, т.к. Гр – посередники. В обігу завжди є певна маса Гр., які протистоять товарн. масі для реалізації. Залежність маси Гр в обігу і сумою товарн цін є економ. законом Гр. обігу. До Гр. у функції обігу з боку ринку висуваються певні вимоги: портативність, однорідність в масі, швидке відтворення та ін. Продаж товарів частіше здійснюється в кредит і схема набуває вигляд Т-К-Т. З’являється вексель, який виконує купівельні та платіжні функції грошей. Виникають кредитні Гр. Поступово знижується функція засобу обігу завдяки кредитним відносинам.

7. Функція грошей як засобу платежу.

Функція Гр. - це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових Гр.  Засіб платежу – це функція, в якій Гр обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами ек. відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Історично ця ф-ція походить з товарообороту. Поява була зумовлена продажем товарів в кредит. Виникав борг, погашення якого здійснювалась Гр. Тому варт платежу не завжди дорівнювала варт товарів, реалізованих у борг або варт Гр, які були віддані в борг. Гр як засіб платежу обслуговує більшу частину екон. обороту. Сфера охоплює: платежі організацій за боргов. зобов’язаннями; платежі по оплаті праці; платежі до фондів; платежі банку, отримання від нього позичок, погашення їх; платежі по виплатам, судові та ін. З цього зростають можливості під-ва, знімають обмеження, прискорюють обіг капіталу та ін. Основна вимога до Гр у функції засобу платежу – фактор часу, уникнення знецінення Гр під час користування кредитом. % ставка коригує знецінення Гр.

8. Функції грошей як засобу нагромадження

Функція Гр. - це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових Гр. Засіб нагромадження – це функція, в як. Гр обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.  Нагромадження з’явилось тоді, коли товаровиробник міг відкласти Гр на майбутнє від виручки. Поначалу нагромадження Гр мало лише одну мету – збереження вартості в драг. металі. Така форма називалась скарбом.  Але людина не хотіла приховувати свої доходи, а навпаки показувати їх, виникла естетична форма скарбу (предмети розкоші). Це було, як компенсація за те, що скарб не може стати капіталом і приносити прибуток. Згодом з’явилась ще одна ціль нагромадження скарбу – резерв платіжних засобів, як збереження і зростання прибутку.  Так скарб став активно забезпечувати потреби суспільного відтворення, як регулятор Гр обігу.  Розширюється вир-во й товаровиробники одержують додатковий прибуток у вигляді %%, дивідендів.  Гр знаки (паперові, депозитні, електронні) успішно виконували роль багатства взагалі. Позитивний вплив нагромадження Гр: · обсяги нагромадження вийшли за межі видобутку благородн. металів; · нагромадження швидше капіталізовували через знецінення Гр знаків Þ розвиток банків, ринку ЦП, зріст позичкового капіталу; · оборот індивід. капіталу.

Гр. обіг та золотий запас пов’язани між собою.

гр. доходи. На мікрорівні гр. – форма капіталу, елемент багатства. Чим більше гр. у індивідуального власника, тим він багатіше. В сукупному гр. обороті гр. не виступають функціональною формою капіталу.  Їх маса не вважається багатством країни. Капіталізація гр. прискорює реалізацію сукупного вал. прод-ту, збільшення його – зростання сусп. багатства. Гр. кошти при індивідуальн. капіталі – це власні кошти, частина яких йде на погашення боргів, а інша вільна – на гр. ринок як ресурс для кредитування ін. суб’єктів. Þ прискорюється гр. обіг. При виникненні потреби в додатковій масі гр., поповнення обороту здійснюється за рах. додаткової емісії, яка здійснюється при: 1) розширенні кредитування суб’єктів банками при зростанні обсягів вал. нац. пр-ту. 2) при  перевищенні імпорту над експортом; 3) при уповільненні швидкості руху гр. по обороту. Тобто гр. оборот – самостійне ек. явище, безпосередньо пов’язане з процесом сус-ного відтворення в цілому.  Суб’єкти - всі юр. та фіз. особи, які беруть участь у вир-ві, обміні і споживанні вал. нац. пр-ту: всі під-ва (с\х, промислов, буд-во тощо), державні, комерційні, банки, все населення, що одержує та втрачає гр. кошти.  Ек. основа гр. обороту – процес сус-ного відтворення, який визначає його сутнісну єдність і безперервність.

13. Грошові потоки, поняття, їх взаємозв’язок та характеристика окремих потоків.

У основі
руху грошей лежать платежі, що здійснюють ек. суб'єкти. Сукупність платежів, що обслуговують
окремий етап процесу розширеного відтворення, називається гр. потоком. Виходячи з цього грошовий обіг - це сукупність грошових потоків.
Існують основні ринки гр. потоку: ринок продуктів – реалізується створений фірмами нац. прод., ринок ресурсів – фірми купують ресурси для вир-ва (роб. силу, ділянки тощо), грош. ринок – реалізуються вільні гр. кошти. Це внутрішні ринки, а також існує і світовий ринок. Для розгляду сукупного гр. обороту наведемо припущення: 1)
Всі ресурси,
необхідні ф-мам для вир-ва і для самих фірм, знаходяться у власності
дом. гос-в; 2)
весь прибуток
надходить дом. гос-вам, тому податки тільки від дом. гос-в. 3) фірми
засоби для
розширення своєї дія-ті мобілізують на
внутрішньому гр. ринку: весь прибуток дом. гос-вам 4) ек-чна збалансованість припускає рівність нац
. продукту і нац
. прибутку. Існують схеми гр. потоку: 1.Оплата фірмами необхідних ресурсів,2.Формування прибутків
дом . госп-в від реалізації ресурсів (формування нац. прибутку) 3.В
итрати дом. гос-в на
купівлю товарів і послуг 4. Сплата податків (чистих) 5.Формування сімейних заощаджень і надходження їх на
гр. ринок. 6.Фірми
звертаються на
гр. ринок і мобілізують
засоби для інвестицій (для
розширення своєї дія-ті). 7.
Витрати фірм на
купівлю необхідних інвестиційних товарів 8.Мобілізація державою відсутніх коштів на гр.
ринках: розміщає держ. ЦП. 9.
Витрати держ. на оплату держ. закупівель 10.
Витрати на оплату імпорту. 11. Надходження грошей від експорту. Якщо 10=11 - автоматична збалансованість 12.Прибутки фірм від реалізації зроблених товарів:
весь нац. продукт  12=2. Для нормальної, збалансованої роботи
всіх потоків на
внутр ринку повинен бути нормальний гр.
ринок. Разбалансированість гр. обігу виникає коли: в ек-ці імпорт менше,
ніж експорт, гр. із внутрішнього
обігу на
зовнішній ринок пішло більше, ніж від експорту. Гр. в
обігу менше,
ніж необхідно для реалізації зроблених товарів і послуг (
труднощі в

покупців на ринку + тривалість перебування їх у бюджетн установах. Якщо вони затримують платежі, то збільшується тривалість обороту гр., зменшується швидкість обігу. Чинники, які впливають на швидкість обігу гр. поділяють на 2 групи: з боку платоспроможного попиту (зміна попиту на гр., споживання, потреби населення) і з боку пропозиції (розвиток вир-ва, ринкові відносини, інфраструктура ринку тощо).  На швидкість гр. обігу впливають: розвиток кредитних і банківськ. відносин, нагромадження, ек. інфраструктура (транспорт, оптова та роздрібна торгівля, ринок ЦП тощо). Поліпшення швидкості гр. обігу приводить до прискорення доставки товарів до покупця, передача гр. від платника до одержувача.  Ек. наслідки V: вплив на пропозицію гр.., на платоспроможний попит і на витрати обігу; регулює гр. обіг; змінює інтенсивність ек. процесів. Але V важко прогнозувати та регулювати.

18. Закон кількості грошей, необхідних для обороту.

Сутність з-ну: протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна , об’єктивна маса купівельних і платіжних засобів.  Суть: Мф=Мн, Мф – фактична маса гр. в обігу, Мн – об’єктивно необхідна для обігу їх маса. Мф > Мн - зайві гр., Мф <</span> Мн – нестача. Мн – це всі форми гр., готівк. і безготівкові. Мн= PxQ/V, PxQ – сума цін товарів, що реаліз. за певний період, V – сер. кільк. оборотів гр. одиниці за цей же період. Враховуючи кредити, боргові зобов’язання, то Мн можна виразити як: Мн= ( S PxQ - S K+ S П- S ВП)/ V , S К- сума продажі товарів в кредит, S П – загальна сума платежів, строк опл. яких настав, S ВП – сума платежів, які погашаються шляхом власного зарах. боргів. Зовнішні інструменти впливають на масу Мф і Мн зі сторони казначейських та банківських гр. Казначейські гр.: Мф > Мн – держ. випускає гр. зг своїх потреб, а не потреб обігу Þ знецінення гр., є зовнішн. проявом порушення з-ну. Мф=Мн досягається при підвищенні цін, Мн збільшується до фактичн. наявної маси. Тут знецінення гр. – порушення з-ну Мн. При обслуговуванні банківськими гр. Мф=Мн в разі, сталості гр. Якщо випуск гр., не використовується для покриття бюджетн. витрат, а здійснюється на основі банківського кредитування, то з-н Мн забезпечується дотриманню принципів і закономірн. кредитного процесу. З цього збільшується Мф до Мн, т.як позички перевищують обсяг погашень. Під час випуску Мн створюються передумови для вилучення їх з обігу і підтримання гр. маси в обігу на об’єктивн. необхідному рівні.  Мн=Мф вирішується через регулювання співвідношень між попитом і пропозицією гр. на гр. ринку.

19. Механізм поповнення маси грошей в обороті. Роль комерційних банків в цьому механізмі.

В умовах обігу неповноцінних банківськ. гр. зміна гр. маси є прерогативою банк. сис-ми, а саме ЦБ і ком. банків. ЦБ емітує готівкові та безгот. Гр., а ком банки – тільки безготівк.  ЦБ монополіст в області емісії готівк. Ком. банки купують готівку у ЦБ при невзмозі покриття клієнтські гр. з каси.  Випуск готівки ЦБ здійснюється такими способами: 1) надання позичок ком. банкам через їх рефінансування; 2) через купівлю у ком. банків цін. паперів. 3) через купівлю у ком банків інвалюти для поповнення золотовалютного резерву.  Після цього збільшуються запаси коштів на коррахунках ком. банків Þ ком. банки погашають заборгованість перед ЦБ Þ вилучення безгот. гр. з обороту. При  перевищені випуску

– покупці залучають гр. до свого обороту за допомогою позичкових інструментів (сертифікати, облігації). Сектор опосередкованого фін-ня -  зв’язок між продавцем та покупцем гр. через фін. посередників, які спочатку акумулюють в себе гр. кошти, а потім їх продають від своєї особи, створюючи нові зобов’язання та нові вимоги. Це банки, страх., інвестиц. КО тощо. Банки – ключові посередники тому що вони не тільки можуть акумульовувати кошти, а й створювати депозитні гр.  Вони здійснюють розрах-касов обслуговування фін-кредитн. інститутів, тому можуть мобілізувати і використовувати вільні кошти.

23. Попит на грошовому ринку: суть, форми прояву та фактори зміни.

Попит на гр. – запас високоліквідних гр., який прагнуть мати у своєму розпорядженні ек. суб’єкти на певну дату. При зростанні попиту на гр. вони будуть довше перебувати у окремого ек. суб’єкта і тим повільніше обіг, і навпаки. Тобто: при зростанні швидкості гр. із-за падіння попиту може компенсуватися дефіцит плат. засобів Þ спад кризи неплатежів; при падінні швидкості обігу гр. через зростання попиту на них та зменшення маси гр. послаблює інфляція. Попит на гр. складається з 2-х аспектів: 1) запас гр., які суб’єкти хочуть мати в своєму розпорядженні для здійснення поточних платежів (поточна каса гр.) 2) мотиви – накопичення гр. як капіталу, як багатства в вигляді %. Тобто попит поділяється на: на поточний запас плат. засобів; на запас як багатства; на тривалий запас для майбутній платежів та доходу. Існує 3 групи мотивів попиту на гр. від суб’єктів: трансакційний мотив – гр. в запасі для поточних платежів, які придатні для негайного використання тобто наявні. Тобто ці гроші – поточна каса, яка визначає ліквідність , мотив завбачливості – суб’єкти мають запас гр., який би задовольняв їх купівельні потреби, непередбачувальні потреби (хвороба, поломка а\м тощо – як страхове призначення); спекулятивний момент – запас гр. для перетворення їх в високодохідні фін. інструменти при сприятливих умовах, та уникнення ризику при зниженні дохідності.

Ек. суб’єкти, які формують збереження в формі гр. несуть витрати в сумі доходу, які вони би отримали, якщо б розмістили свої збереження на строкових депозитах або ж в ЦБ. Цій дохід отримав назву “альтернативна вартість зберігання гр.” Наприклад, облігація приносить дохід 10% річних, якщо заощадження в готівковій формі в сумі 100$, ви кожний рік втрачаєте дохід 10$. Ці
10$- альтернативна вартість зберігання гр.

Фактор визначає попит на гр., як на заощадження - це
зміна норми очікуваного прибутку або зміни альтернативної вартості збереження гр.
Загальний попит на гр. формується під впливом чинників: 1) зміна номінального обсягу ВНП, МD=f (Q), Q -номінальн. ВНП, MD – обсяг попиту на гр. На ВНП впливають абсолютний рівень цін та реальний обсяг вир-ва, як
MD = f ( Y , P ), Y - фіз. обсяг ВНП, P- рівень цін. 2) зміна % - МD=f ( R ), R – норма доходу на капіталізовані активи, яка залежить від %. 3) накопичення багатства Þ зріст попиту на гр. 4) рівень інфляції та інфляц. очікування – гр. знецінюються, попит на гр. падає, підвищується % ставка Þ зростає альтернативна варт. гр., скорочення попиту на гр. 5) очікування погіршення кон’юнктури ринків – зміна циклів ринку Þ накопичення багатства у товарн. формі, а не в гр., попит на гр. скорочується.

золотовалютн. резервів держави. · визначення нац. органів, які виконують завдання проведення вал. політики: в Укр: Кабмін, НБУ, податкова, митний комітет, Мін. зв’язку. Комбанки – в ролі агентів вал. контролю. · визначення держ. органів, які уповноважені регулювати гр. оборот в країні.

27. Основні типи грошових систем.

Гр. системи розділяють на 3 групи: I) залежно від форми, в якій функціонують гр., II) за хар-ром ек. сис-ми; III) за хар-ром регулювання нац. вал. сис-ми. За I) розрізняють 2 форми: саморегульовані гр. с-ми – базуються на використанні повноцінних гр. та банкнот, які розмінюються на повноцінні гр. (вже не існує). Тут роль держави незначно проявляється: визначає масштаб цін (фіксація вагомого металу в гр. один), порядок обміну банкнот на повноцінні гр. Саморег. сис-ми виступали в 2 формах: біметалізму – роль гр. товару одночасно виконувало 2 метала (срібло та золото), монети карбувалися та оберталися на рівні, банкноти розмінювались на них. Європа 16-18 ст. Монометалізму – роль гр. товару в 1-му металі, більш розповсюджена форма – золотий монополізм  в 3-х видах: (але в Росії 1843-1857 -  срібний): 1) золотомонетний стандарт – в обігу і металеві гр., і банкноти, розміняні на золото; встановлена чеканка золотих гр.; емісія банкнот була централізована емісійним банком; вал. курс на основі золотого паритету (порівняння в ваговій категорії 2-х валют). Це існувало до 1 світ. війни. Англія – 1 країна в кінці 18 ст. Золотозливковий  стандарт – відсутність зол. монети в обігу, обмін банкнот на золот. зливки з певним обмеженням. Золотодевізний стандарт – відсутній обіг зол. монет, обмін банкнот на ін. валюту (девізи), яка обмінюється на золото. Сис-ма золотого стандарту в внутрішньому обороті до сер 30-х років. США забезпечували обмін $ на золото для ЦБ та казначейств інш. країн до 1971 по офіційній фіксованій вартості: 35$ за 31 гр. Зв’язок гр. з золотом був через $ до 1971. 1976 – країни МВФ підписали
угоду про припинення зв’язку з золотом. Регульовані гр. с-ми – в залежності від емісії гр. відокремлюють 2 с-ми: 1) с-ма, в якій проходить емісія – для покриття дефіциту держ. бюджету; 2) для кредитування реального сектору ек. За II) в залежності від втручання держави поділяються на неринкову та ринкову гр. с-му.  Неринкові були притаманні командно-адміністративній с-мі, розмежування гр. на готівку і безготівку. Для ринкових – ек. методи та інструменти регулювання гр. обігу. За III) є відкриті гр. с-ми – нема валютн. обмежень для суб’єктів, min втручання держави, конвертованість валюти. Закриті – валютн. обмеження. Гр. с-ма України регульована (за характером функціонування), перехідна (ми відійшли від неринкової та закритої, але не прийшли до ринковій та відкритої).

28. Створення і розвиток грошової системи в Україні.

Розвиток гр. с-ми України проходив в 3 етапи. 1й – введення укр. крб. в 1992 р. Після виходу з СРСР в Укр. використовували 2 валюти: укр. купоно-крб. багаторазового використання та попередні рублі. Емісія НБУ закріплена була тільки за купонами, як паралельними, допоміжними гр. Обставини використання 2 валют: РФ перестали надсилати рос. готівку Þ потреба готівці в обороті; зріст цін при попиті на рос. готівку; Україна не мала бази для виготовлення власних гр. Недолік двовалютної с-ми: складнощі управління та організації внутрішнім, зовнішнім готівковим та

32. Грошово-кредитна (монетарна) та фіскально-бюджетна політика в системі державного регулювання грошової сфери.

Монетарна пол-ка – комплекс заходів по регулюванню гр. обороту через зміни гр. пропозиції та  % ставки. Основний орган (суб’єкт) – НБУ – визначає стратегію монет. пол-ки, її мету ,тактику проведення, інструменти. Політика НБУ дорогих гр. – пол-ка гр.-кредитн. рестрикції (збільшення норми обов’язкового резервування), зріст % ставки + ЦП, в якості продавця НБУ.

Об’єкти : пропозиція (маса гр.), % ставка, валютний курс, швидкість обігу гр. Цілі: 1) стратегічні – забезпечення стабільної нац. гр. одиниці в умовах стабільного ек. розвитку (низький рівень інфляції), 2) проміжні -  НБУ прогнозує зміни гр. маси, зміни ціни гр. 3) тактичні – зміна НБУ гр. бази, % ставки на міжбанк. ринку. Інструменти: 1) пол-ка рефінансування – кредитування комбанків (% політика) 2) пол-ка операцій НБУ на ринку ЦП (на відкритому ринку), в основному на державному. 3) пол-ка обов’язкового резервування – норма в % відношенні до депозитів.

Оцінка ефективності функціонування гр. системи: 1) стабільність купувальної властивості гр. одиниці через індикатори: індекс цін, величина % ставки, вал. курс. 2) забезпечення ек. суб’єктів достатньою кількістю гр. – коефіціент монитизації ВВП – відношення гр. маси в обороті на кінець року до номінального річного обсягу ВВП.

Фіскальна пол-ка – комплекс заходів по регулюванню гр. обороту шляхом зміни податкового механізму, зміни механізму вилучення гр. коштів в централізовані фін. фонди шляхом зміни обсягу держ. витрат, структури їх витрат. Тобто зниження витрат держ. бюджету, жорстка податкова пол-ка, випуск держ. ЦПапері
в.  Базується на прямих вилученнях фін. коштів у ек. суб’єктів. Стимулюючий вплив низький, вимагає  зваженого застосування. Але недосконалість системи оподаткування, здатність уникати сплати податків та ін. обставини не відносяться до переваг, тому фіскальна політику враховують недосконалою.

33. Необхідність кредиту в ринковій економіці.

Виник кредит в сфері товарн. обміну, коли продукти починають вироблятися не для внутрішнього споживання, а для обміну або продажу.  Він розвивався на основі функції гр. як засобу обігу.  З його появою гр. стали виконувати функцію засобу платежу, полегшуючи реалізацію товарів. За допомогою К. товаровиробник розширював вир-во, коли коштів не вистачало, при організації власного вир-ва або його початку. Передумови К: 1) необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позику, 2) довіра  3) збіг ек. інтересів кредитора  і постачальника через переговори. Укладають угоду, визначають розмір і термін позички, %. 4) матеріальна відповідальність учасників. Тому вони повинні бути юридично самостійними. 5) отримання регулярних доходів для погашення К.: виручка від реалізації товару, з\пл тощо. Причини К: нерівномірність кругообігу К, сезонні та постійні коливання. (графіки)

Сезонні під-ва – с\господ, під-ва з вилову риби, заготівлі лісу тощо. Несезонні – горна, металургійна промисловість тощо. Потреба в оборотному капіталі протягом року постійно коливається. Визначають його середню потребу  на підставі сер. величин.  Ці коливання є однією із причин необхідності кредиту. К – балансуюче

до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Інтервал часу, до якого застосовується % ставка – період нарахування %%. (рік, кв). Рівень % під впливом конкуренції на ринку позичкового капіталу, залежить від його попиту і пропозиції. Існує ринкова норма % - в даний момент на гр. ринку, середня норма % - на певний період. Чинники рівня норми %: норма прибутку; рівень нагромадження і заощадження;  масштаб вир-ва; різниця між внутрішній та зовнішнім боргом держави; циклічність коливань  вир-ва; сезонність вир-ва та реалізації продукції; темпи інфляції; повернення К; рівень % ставок ЦБанку; міжнар. переливи капіталу. Існують різні способи нарах. %: на евроринку вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції (ЛІБОР), % на %, фіксована ставка та “плаваюча”. Функції позичкового %: 1) розподіл прибутку – раціональне тимчасове використання К. для отримання доходу та на сплату % і одержання власного прибутку. 2) збереження позичкового капіталу - повернення суми кредитору. Роль: 1) % сприяє ефективному використанню К., зміцнює комерційні та господарські розрах. 2) збільшення доходів банків, зміцнення їх стійкості. 3) ефективне використання суб’єктами власних коштів 4) стимулює заощадження в банки, зберігає гр. від знецінення, є додатковим доходом населення. Види %: 1) облігаційний –  норма
прибутковості по борговим ЦП, вище депозитних. Диференціація  по рейтингу емітенту облігацій, по терміновості облігацій. 2)
Банківський - а)
депозитний - вкладникам, основа:
термін депозиту (чим вище
термін, тим вище %) б) % ставки по К, які видаються.
Критерії:
термін К., сума, якість забезпечення, хар-р
відношень із клієнтом в) при встановленні
базової  - банки беруть до уваги рівень інфляції, ступінь ризику,
розмір офіційного % НБУ. 3) офіційна ставка НБУ - вона
є орієнтиром для визначення
всіх інших ставок, виділяє кредити комбанкам, показує
політику НБУ “дорогих” або “дешевих” грошей., встановлює облікову і ломбардну ставку.

38. Функції та роль кредиту.

Функція – вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди К, вони хар-ють призначення К., “роботу”, яку він виконує та його роль.  Перерозподільна ф. – переміщення ресурсів між її окремими суб’єктами, секторами тощо на засадах повернення, тимчасово використовуються суб’єктами, не змінюючи їх первинного права власності. Значення: 1) переміщення гр. прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню вир-ва 2) вільні кошти спрямовують через К. на продукцію з зростаючим попитом Þ одержання вищих прибутків, технічного прогресу, ефективності вир-ва. Це ключова ф. Емісійна ф.- забезпечення потреб обороту в платіжних засобах, але ця ф. має багато сумнівів і сперечань, бо емісію гр. виконує банк. сис-ма. Ф. кредиту, що реалізується в гр. сфері, полягає в тому, що К. забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту гр. в інтересах повного задоволення потреб ек. в платіжних засобах і підтриманні достатньої для ек. розвитку стабільності гр. К. розширює масу платіжн. засобів в обороті при виникненні потреби через комерційні векселі, банк. депозити, при прискоренні гр-кредитного мультиплікатора, рефінансування комбанків. Це забезпечують держ. органи монетарного управління. Контрольно-стимулююча ф – високий стимулюючий ефект і обмеженість адміністративного впливу на контрагента, глибокий ек. аналіз та його оцінка, його

держ. позики та невиконання Урядом своїх зобов’язань з боку банків інтерес та вклади ресурсів скоротились. 1996 – відновлення споживчого К., надавався К. населенню під заставу рухомого майна ломбардами, та нерухомого – комбанками, продаж товару в розстрочку.  2000 – К. талановитій молоді на навчання в вищих закладах. Комбанки надавали К. малим під-вам, які розвивались за рах. них, так і великим під-вам. НБУ підтримував їх, надавав К. комбанкам в розмірі статутного фонду. Держ. банки (Ощадбанки, АПБ “Україна”) теж допомагали кред. ресурсами. Але згодом вони почали відчувати фін труднощі через несвоєчасне повернення К. Але незважаючи на все під-ва, використовуючи власні кошти, кредити, нац. та ін. інвестиції поступово почали виходити з кризи, відновлювати вир-во і експортувати продукцію на зовнішній ринок. Поступово припинилось падіння обсягів вир-ва. З 2000 почалась його зростання, крива ВВП почала йти вгору.

41. Поняття кредитної системи та її побудова.

К. сис-ма – совокупність фін. посередників гр. ринку та сам гр. ринок, тобто фін. посередництво. Гр. ринок за хар-ром зв’язку між кредиторами та позичальниками поділяється на сектор прямого та непрямого фінансування. Саме у секторі непрямого фін-ня з’являється третій ек. суб’єкт. Вони називаються фін. посередниками, а їх дія-ть з акумуляції вільного гр. капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників наз. фінансовим посередництвом. Вони базуються на одному фін. ринку з одним суб’єктом – вільними гр. коштами. Основні фін посередники – банки та небанківські фін-кред. установи. Загальне для них: 1) всі фін посередники працюють в секторі непрямого фін-ня, 2) вони акумулюють гр. кошти та розміщають їх в доходні активи від свого ім’я. При цьому вони створюють власні зобов’язання та вимоги. Банк, як позичальник створює свої зобов’язання перед вкладниками. 3) прибуток фін. посередн. формується, як різниця між доходами від розміщення акумулюючих гр. коштів та
витратами, які пов’язані з їх залученням.  Відмінність: 1) банки не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють гр. в процесі депозитно-кредитн. дія-ті. А установи – тільки акумулюють. 2) банки здійснюють розрах-кас. обслуговування всіх інших фін-кредитн. посередників, тому можуть використовувати їх вільні гр. Класифікація груп: 1) Банки – від  цільового призначення: центральні та комерційні. Небанківські – 2 критерії: 1) хар-р залучення вільних коштів: на договірній основі (страхування, ПФ); емісія та розміщення власних ЦП (інвестиційні компанії розміщують свої ЦП). 2) хар-р наданих послуг: страх Ко, ПФ, К. товарищества, лізингові Ко, інвестиційні Ко.  Економічне призначення посередників:  забезпечення суб’єктів гр. ринку максимально сприятливими умовами для їх успішного функціонування, на підвищення ефективності їх дія-ті. Переваги: 1) оперативне розміщення вільних коштів в доходні активи для кредиторів, мобілізування додаткових коштів для вир-ва та повернення їх для позичальника. 2) скорочення  витрат суб’єктів на формування вільних коштів, розміщення їх та запозичення податкових. 3) послаблення фін. ризиків для суб’єктів, вона перекладається на посередників
Þ збільшення дохідності позичкового капіталу, скорочення витрат на фін. операції. 4) надання додаткових послуг посередниками, як страхування, пенсійне забезпечення, права власності. Посередники  позитивно впливають на кругообіг капіталу в

призначені Радою, 7- Президентом Укр на 7 років) .  Вона розробляє основні засади гр-кредитн політики та контроль за ними, її методи та інструменти, дохід та витрати банку. 2) Правління НБУ – реалізація монетарної політики, організація дія-ті банку, склад формується Головою НБУ при затвердженні Ради НБУ.  Голова визначається ВР на 5 років.  Голова Ради обирається на  3 роки.  Принципи НБУ: 1) незалежність банку – органи виконавч. та держ. влади не мають право втручатися. 2) контроль парламенту та президента за дія-тю банку 3) економічна самостійність – видатки за рах. власних доходів 4) централізація сис-м – реалізація єдиної держ. монетарної політики в усім регіоні. 5) єдність сис-ми – спільність цілей та завдань. 6) Вертикальна структура управління банком  - посади за наказами управлінь НБУ. Функції: 1) емісійний центр – організація і регулювання гр. обігу, прогнозує його, зберігання гр. та інкасація. 1992 – гр. реформа укр. крб., емісія грн. 2) визначає дизайн, номінал, сис-му захисту, ознаки 3) забезпечує комбанки готівкою, розрах і кредитне обслуговування. 4) банк банків – СЕП при міжбанк розрах. З 1994 – кредитні аукціони, 1996 – ломбардне кредитування комбанків під облігації внутрішньої держ. позики. 1997 – рефінансування через ЦП на управління ліквідністю гр. ринку та кредитування уряду для вирішення бюджетних проблем. 5) банк. регулювання та нагляд через службу банк. нагляду у складі центрального апарату. 6) кредитування та розрах-касове обслуговування уряду,  7) платіжний агент уряду стосовно зовнішнього боргу – розпорядник кредитів від МВФ, складає платіжн. баланс та звітність про борг України. 8) провідник монетарної політики – управління гр. обігом, забезпечування ек. та фін стабільності нац валюти. 1994 – НБУ встановив офіційну % ставку, розмір обов’язкового резервування. 1999 – скасування валютн. обмежень, отримання кредитів від МВФ. Політика НБУ повинна бути направленою на:  1) внутрішня та зовнішня стабільність грн. 2) стійкість банк. с-ми 3) стимулювання кредитно-інвестиційної дія-ті комбанків.

45. Банки 2-го рівня, їх походження, види, правові основи організації, операції.

Комбанки – кредитн. установи, що здійснюють універсальні банк. операції для під-в, установ і населення головним чином за рах. гр. коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів.  Вони здійснюють розрах-кас. обслуговування юр та фіз осіб, приймають вклади, ведуть рах. банків- кореспондентів тощо. Їм забороняється займатися дія-тю в сфері матер. вир-ва і торгівлі матер. цінностями, страхуванням, монополізувати ринок банк. посл. Класифікація: 1) за формою власності: унітарні – власник держава чи приватна особа (Ощадбанк, Ексімбанк), Стат. Фонд за рах. бюджетн. коштів і кошт. бюджетн установ.  Колективні – комбанки з колективн. формою власності: 1) АКБ – відкрита (124 б.) та закритий (49 б.) тип власності за рах. капіталу засновників (Промінвест) 2) пайові (28, ТОВ) – внески у статутн. фонд, кожний учасник зберігає право власності. 2) від розміру активів – малі – активи менше 50 млн.грн (57 б), середні –більше 50 млн (37), найбільші – більше 100% (53), 7 б – крупні (Аваль, Укрєксімбанк, Ощадбанк, Укрсоц, ПУМБ)  3) від наявності філій комбанки – багатофілійни, малофілійні, безфілійни. 4) від діапазону операцій і сектору ринку – універсальні – широкий спектр дія-ті, з клієнтською спеціалізацію – основні засновники кооперативи (1990-1993р. на Україні),

та на інвестиційні фін. посередник, які залучають кошти через продаж своїх ЦП (акцій, облігацій тощо): інвест. фонди, фін. компанії тощо.  Страх. компанії – фін. посередники, надають страх посл., формують спеціальні страх. фонди на підставі дог. з фіз та юр особами, виплачують гр. у обумовлених розмірах у разі настання страхов. випадків. Методи роботи страх компаній: продають страх поліси, мобілізують певні кошти, розміщують їх у дохідні активи, з яких покривають свої операційні витрати, одержують прибутки. З мобілізованих коштів створюють резерви для виплати відшкодувань при страхових випадках. Пенсійні фонди – фін. посередники, які акумулюють кошти юр. та фіз осіб у цільові фонди, з яких виплачуються кошти після певного віку.  Внески до ПФ постійні  і прогнозовані. Тому розміщення вільних коштів в довгострокові доходні активи (облігації, державні ЦП), чим покривають  свої операційні витрати, та виплачують пенсії понад суми пенс. внесків. ПФ бувають державні (створення центральних та місцевих органів, відрах. з з\пл, тому розміщення коштів переважно в держ ЦП) та приватні (створення певними фірмами для виплати пенсій та допомог своїм працівникам, розміщення коштів в ЦП фірм, які їх створили) Ломбарди – фін посередник, видає позички населенню під заставу рухомого майна.  Лізингові компанії – фін. посередники, які придбають предмети тривалого користування та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для їх дія-ті, які поступово сплачують їх вартість по строку.  Особливість: кредитування в товарн. формі, має довгостроковий хар-р. Інвестиц. фонди (банки, компанії) – фін. посередники, управляють вільними коштами інвест. призначення. Вони акумулюють гр. дрібних інвесторів шляхом випуску власних ЦП, а потім розміщують їх в акції корпорацій та держ. ЦП. Доходи їх з дивідендів та % з ЦП, та курсов. різниці.  Вони бувають відкриті - власники мають право продати акції самому фонду, який повинен їх купувати, закриті – акції продаються на вторинному ринку,  взаємні фонди гр. ринку – акції як чековий та високодохідний депозит, які виписуються на рах фонду в банку, які приваблюють інвесторів. Фінансові компанії – через продаж своїх ЦП кошти направляють у позички фіз та юр особам, як короткострокові і невеликі кредити. Лізингові та факторингові Ко належать до цієї групи, так як теж кредитують клієнтів.

48. Стійкість банківської системи, її значення та механізм забезпечення.

Для стабільної дія-ті банків створена с-ма ек. нормативів НБУ, яка є обов’язковою для всіх комбанків. Найважливіші нормативи: статутного капіталу (не менше 1 млн евро), платоспроможності (співвідношення між капіталом і активами банку, з урахуванням ризиків. Не нижче 8%) і достатності капіталу (відношення капіталу до активів, зменшених на резерви. Не менше 4%).  Нормативи ліквідності – вкладання гр. у ліквідні активи: 1) миттєвої ліквідності – відношення сум на коррах.та в касі до поточних зобов’язань банку, не менше 20% 2) загальної лік-ті – відношення загальн. активів до загальн. зобов’язань банку, не менший 100%, тобто збалансовані активи  та пасиви. 3) співвідношення між високолік-ними і робочими активами – не менше 20%. Нормативи ризику – змінюваність фін становища та підвищений ризик операцій, тому мета – недопущення збитків: 1) MAX ризик на 1 постачальника – ділення сукупної заборгованості та 100% виданих

збільшення статутного фонду; для бюджетних платежів; для банкрутних під-в; при простроченій заборгованості при позиках та несплачених %. При банк Кр. використовують прості, спеціальні та контокорентні рах.  Простий – активне сальдо, кожна проводка по кр. оформлюється док-ми (плат доручен), найбільш поширена форма. Спеціальний –  в окремих випадках (при кр-нні векселями), виникає кредитове сальдо, яке зараховується відразу на рах. позичальника. Погашення кр. за плат. дорученнями, та за надходжен. коштами за векселями на спец рах.  Контокорентний рах – активно-пас. рах., на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом, платежі за дорученням клієнта та надходження в вигляді вкладів, повернення позик тощо. Він як позичковий рах з дебет. або кредит. сальдо.

Для запобігання ризиків повинно встановити потенціал позичальника, його обгрунтування кр., оцінити його якості (репутація, порядність, забезпечення в минулому), фін. стан, його ліквідність , ефективність вир-ва, використання капіталу. В банку використовуються 2 джерела погашення позичок: первинний та вторинний.  Первинні – для стабільних, першокласних клієнтів, які погашають позички у вигляді доходів постачальника. Вторинні – забезпечення позичальника під кредит в формі: застави, гарантії, рах від 3-ї особи, іпотека, страхова угода. Банк контролює використання кр, своєчасне його повернення і сплату %%. При порушенні умов контракту банк може довгостроково стягнути кр. та % по ньому з позичальника, застосувати штрафні санкції.

58. Інвестиційні операції комбанків. Мета проведення операцій та їх класифікація. Методи управління ризиками.

Інвестиційні операції – вкладання кошт. в ЦП під-в (держ, колективних, приватних) на тривалий період часу. Вони відносяться до активних операцій банку. Активні операції банків – дія-ть із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності. Інвестиційні ЦП – боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів тощо. Вони створюють вторинний резерв для задоволення потреб у додаткових коштах при вилученні вкладів клієнтами, що перевищують ресурси.  Мета інвест. операц: безпека гр. коштів, їх диверсифікація, дохід та ліквідність.  Існують такі фактори ризику: кредитний – емітент не в змозі сплачувати свої фін. зобов’язання (опл доходів в формі дивідендів, %%); фінансовий – непередбачені зміни на ринку ЦП призводять до втрат із-за продажу їх зі знижкою. Процентний – коливання ринкових ставок при фіксованому % на облігації.  Інвестиційна дія-ть повинна систематизовано контролюватися через стан ринку ЦП, захищатися від ризику збитків та втрат ліквідності. Метод зменшення ризику – формування інвест. портфеля за рах. ЦБ, які мають різний рівень якості та різні строки погашення. Вони поділяються на інвестиційні (розрах. на тривалий строк) та на вторинні ліквідні резерви, які можна перетворити в гр. через продаж на ринку ЦП, строки встановлює керівництво банку. Вони відрізняються ступенем ліквідності.

59. Сутність, призначення та види фін. посередників гр. ринку.

К. сис-ма – совокупність фін. посередників гр. ринку та сам гр. ринок, тобто фін. посередництво. Гр. ринок за хар-ром зв’язку між кредиторами та

взаємодії забеспечують можливість  вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

В.р. має всі атрибути звичайного ринку: об”єкти і суб”єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об”єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні – для резидентів, коли вони купують чи продають їх за нац. Валюту, та національні – для нерезидентів, коли вони купують чи продаютьці цінності за іноземну валюту. Об”єктом купівлі-продажу одночасно виступають націнальні і іноземні валютні цінності.

Суб”єктами валютного ринку можуть бути будь-які еконмічнві агенти та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які “зводять” продавців і покупців валти та організаційно забеспечують операції купівлі-продажу.

Попит і пропозиція на в.р. мають ту особливість, що об”єктом і інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної націона

льної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією нац. Валюти, і навпаки.

Ціною на в.р. є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв”язок між усіма суб”єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному “майданчику”, який називається валютною біржою. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб”єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку.

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські – Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту – Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб”єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв”язавшись з відповідним міжнародним центром

валютних біржах; подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями; приєднання України (у травні 1997 р.) до VIII Статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.

Надзвичайні заходи у валютній сфері кінця 1998 р. помітно загальмували подальшу ринкову

трансформацію валютної системи України. Разом з тим їх висока ефективність (за 1999 р. гривня девальвувала відносно доллара США лише на 35%) підтвердила значні успіхи України у формуванні дійового механізму валютного регулювання, який дав змогу утримати гривню навіть у надзвичайно складних умовах, які склалися на валютному і фондовому ринках України в кінці 1998 – на початку 2000 рр.

52. Механізм валютного регулювання, його особливості в Україні.

Валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів регламентувати вал.відносини економ.суб’єктів та їх діяльність на вал.ринку. Регламентується: процес курсоутворення, діяльність комбанків, здійснення міжнародних платежів, ввезення та вивезення вал.цінностей, формування та викоритсанння золотовалютних резервів тощо. Через введення  чи скасування певних обмежень органи вал.регулювання мають можливість  скеровувати вал.потоки в найвигідніших для націон.економіки  напрямах. Цей інструмент має переважно адміністративний  х-ер і суперечить тенденції лібералізації вал.відносин. Зараз в Укр. це один із ключових валютних інструментів. Методи, які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини: курсова політика (цілеспрямоване проведення комплексу заходів з

девальвації  - зниження обмінного курсу: підвищення конкурентноспроможності націон.виробника, стимулювання експорту, але зростання цін на імпортн товари; політика ревальвації – підвищення обмінного курсу: стимулює розвиток імпорту, збільшується пропрозиція на товарних ринках, але експортери зазнаватимуть втрат); облікова (дисконтна) політика ЦБ – зниження чи підвищення облікової ставки, ставки депозитного та позичкового %. Збільшення %ї ставки сприяє зростанню курсу нац.валюти; валютна інтервенція – оперативне підтримання вал.ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи зменшення купівлі чи продажу  ЦБ іноземної валюти за національну. НБУ активно застосовує валютні інтервенції. Стерилізована інтервенція – у разі продажу іноземної валюти на валют.ринку на таку ж суму на відкритомі ринку купують ЦП, а при купівлі іноземної валюти продають ЦП.

До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила у листопаді 1992р. Першому етапу формування вал.системи , який співпав з періодом високої інфляції,  був характерний суто адміністративний порядок вал.регулювання (обвальне падіння курсу укр.валюти). Другий етап з 1994 по 1996 роки  - повернення до ринкових методів організації вал.відносин, в 1995р. офіційна заборона обігу іноземної валюти, децентралізація вал.ринку, визначення офіційного курсу на підставі результатів торгів на УМВБ, зменшення до 40% частки вал.виручки експортерів, яка підлягала обов’язковому продажу. З 1996 р. після випуску в обіг гривні – третій етап –ринкові засади набули подальшого розвитку: плаваючий валютний курс,

матеріалізацією загального суспільно-необхідного робочого часу,
укладеного в товарі. Гр в процесі обігу набули особливу вартість, яка створила основу для відокремлення грошей від конкретного товарного носія, та виникнення Гр, не пов’язаних з матерально-речовою формою (депозитн. Гр, електронні). Гр. відрізняються від товарів: мають загальну споживчу варт., тобто здатні задовольнити б-яку потребу людей, Гр –мірило варт. товару і втілення багатства. 2 поняття визначають сутність Гр: 1)гроші як гроші – використов. для оплаті товарів, послуг, погашення боргових зобов’язань, Гр-посередник при оплаті. 2) Гр як капітал – Гр використов. для накопичення вартості та для виробничого використання. Мета - отримання доходу в формі %, дивідендів… Цільове призначення Гр: засіб нагромадження; засіб платежу; зростає роль Гр в екон. житті сус-ва. Різниця між 2-ма поняттями незначна, визначається через використання екон. суб’єктами. Гр стають капіталом при їх нагромадженні, зберіганні, продажу на Гр Ринку
Þ дохід у %. Гр, як капітал в під-ві: збільшення його капіталу, ресурсів, ліквідності, могутності. Але якщо зростання загальн. маси Гр буде надмірним, це призведе лише до їх знецінення.

2. Форми грошей та їх еволюція. Демонетизація золота.

Еволюція Гр поділяється на 3 етапи: повноцінні Гр, змішані форми, неповноцінні Гр. Повноцінні – перші товарні Гр, спочатку предмети 1ї необхідності до предметів розкоші. Форми: 1) товарні Гр предметів, 2) предмети розкоші, 3) металеві Гр поділяються на Гр з недорогих металів (кусків металу) до благородних; та на монети (мідні, срібні, золоті). Змішані форми (19-поч 20 ст) – металеві повноцінні Гр, неповноц. Гр.  Процес демонетизації золота (переходу повноцін, метал Гр до неповноцінних) пояснюється недоліками золотих Гр: 1) обмеження запасу золота в природі, 2) високі витрати (
дорогі Гр,
витрати труда, знос), 3) слабка схильність регулюванню і
впливу держави (19
ст.), 4) незручність у використанні (
важкі). Процес демонетизац
ії завершився в середині 70х. “
Ямайська угода”- 4 валютна система, погодилися, що золото - грошовий товар і припинили фіксувати до золота.
Неповноцінні – це Гр, які не мають власної вартості. Це білонна (розмінна) монета, паперові Гр, банк. зобов’язання, депозитн. вклади, квазігроші. Класифікація по критеріям: · форма  існування:
паперові, монети,
депозитні Гр, електронні Гр.
· у залежності від статусу елемента Гр. і хар-ра емісії:
казначейські Гр. - Гр, які емітують державу в особі казначейства для покриття державних
витрат;
банківські Гр. - Гр, які випускаються в
обіг банк. системою на кредитній основі, що
обумовлює хар-р сталості цих Гр., тобто  банкноти
- прості векселя банків. У основі лежать розписки банкірів про золото, які вони прийняли на збереження, а також
комерційні векселя, білонна монета - розмінна монета, яка чеканітся з недраг металів,
депозитні Гр - Гр, які існують у 
вигляді записів на
рахунках економ суб'єктів у банках по платіжним дорученням, чеках, плат вимогам, пластиков карткам.,
електронні Гр.,
квазігроші – майже гроші, по своїх параметрах не дотягає до грошей: термінові банківські депозити –
термінові банк депозити,
види держ ЦП із високою ліквідністю.

Зол. запас як страхувальник нагромаджень  вартості від інфляції. Держ. запаси офіційно включаються до золот. резервів країні і є резервом світових Гр. Держава може використовувати свій зол.запас: продати на міжнар ринку, збільшуючи валютний резерв світових Гр.; купувати на світ. ринку товари та посл., необхідні на внутрішн. ринку, для погашення боргів; одержати  міжнар. позику. Гр маси є єдиним цілим і легко переміщуються із нагромаджень в обіг і навпаки. В сучасний час існують такі форми накопичування: готівкові форми – не втрачають дохід, якщо не розташувати на вкладах; але знецінюються під інфляцією.  Накопичення на вкладах – дохід в вигляді депозитного %, але все залежить від ступеня
стійкості банківської системи;
нагромадження у формі золота.

9. Функції грошей в сфері міжнародних економічних відносин.

Функція Гр. - це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових Гр. Світові Гр – це функція, в якій гр. обслуговують рух вартості в міжнародн. ек. обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Історичне виведення цієї функції пов’язано з виникненням держави – суб’єкта ек. відносин. Тут гр. виконують ф-ції  загального плат. засобу, загальн. купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Функціонування  Гр обмежене їх нац. кордонами. При виході держ. на світ. ринок їм потрібні інші Гр.

Якщо світ. гр використовуються для погашення боргів, то вони виконують ф-цію засобу платежу, для негайної купівлі товарів – функція купівельного засобу, але тут повинно бути попереднє нагромадження гр. Також св. гр функціонують як міра варт та рахункові одиниці, оскільки нац. ціни країн не задовольняють потреби світ. ринку, на ньому формується своя система цін. В сучасних умовах св. Гр, як платіжні та купівельні засоби, виступають в вигляді нац. гр певних країн з причин того, що: 1) існує широкий св. ринок із його суб’єктами, з їх кредитн. і банк. відносинами. Тут св. гр функціонують миттєво, повноцінні гр. вже не потрібні. 2) ек. потенціал деяких країн досяг величезних розмірів. Гр цих держав забезпечили довіру нац. гр, як реальних носіїв мінової вартості не тільки на внутрішньому, а й на міжнар. ринках. 3) співробітництво між державами регулює ек. гр. відносини, довіри до нац валюти ($), створюють нац. валюти (ЕКЮ, ЄВРО) Платежі по цим валютам будуть доти, поки суб’єкти ринку можуть купувати за них товари, не вимагаючи золота, поки є вільне конвертування валют. Тобто, ф-цію сучасних гр в умовах обігу повноцінних гр виконують драг. метали в формі злитків або ж драг монета, яка приймалася до платежу за вагою. В умовах обігу неповноцінних гр. функцію світових гр. виконують національні гр. ( $ -ще й як резервний фонд).

10. Роль грошей у ринковій економіці.

Якщо функції гр. – це їх “робота” щодо обслуговування руху вартості, то роль гр, - кінцевий результат цієї “роботи” , її наслідок. Сприятливими умовами для реалізації ролі гр. настали при створенні капіталізму, коли товар став загальн. формою продуктів праці, коли робоча сила стала товаром, об’єктом купівлі-

реалізації товарів) Þ в ек-ці не
вистачає грошей.
Рішення: позичити гроші на
світовому ринку.

13. Мобілізація грошей на
світовому ринку: прямий кредит і розміщення ЦП. Якщо імпорт менше експорту, то на
внутрішній ринок прийде менше гр., буде більше зроблених товарів
Þ знецінювання грошей.
Рішення: грошовий потік 14 - розміщення коштів на
світовому ринку (кредити нерезидентам, ЦП у інвалюті). Грошовий
ринок мобілізує кошти.

Збалансування гр. обороту забезпеч. вирівнюванням нац. доходу та реалізація нац. продукту. Існує 2 виду гр. потоку: потік відпливу (втрат) – чисті податки, заощадження, оплата імпорту і потік припливу (ін’єкцій) – інвестиційні витрати фірм, держ. закупівлі, надходження від експорту.

14. Структура грошового обігу за формою платіжних засобів та за економічним змістом.

У основі
руху грошей лежать платежі, що здійснюють ек. суб'єкти. Сукупність платежів, що обслуговують
окремий етап процесу розширеного відтворення, називається гр. потоком. Виходячи з цього грошовий обіг - це сукупність грошових потоків.
Критерії гр. обігу : · ек. зміст гр. потоків, відокремлюють 3 сектора: 1) Гр. обіг – це рух гр., що обслуговує сферу обміну, переміщення товарно-матеріальних цінностей. Рух гр. може бути: еквівалентним – гр. на продукти рівновеликої номінальної варт.; безповоротним – перехід гр. у власність суб’єкта обороту після продажі; прямолінійний – віддаленість гр. від суб’єкта обороту, який використав їх для купівлі, оскільки наступний суб’єкт теж витрачає їх для своїх закупок. Тут всі потоки зустрічні (реалізація ресурсів, купівля товарів, оплата імпорту, експорту, держ. закупок, інвентарю)  2) фін-кредитний – частина гр. об. пов’язана з розподілом варт. вал. нац. прод. Тут рух гр. здійснюється нееквівалентно, одностороннє, безповоротне, тобто платник не одержує реального еквівалента через товари чи посл. При сплаті податків, обов’язкових платежів до держави виникає безповоротній рух гр. який наз. фіскально-бюджетною частиною в фін-кредитн. обороті. 3) кредитний сектор – перерозподільчі відносини, при яких власність суб’єкта передається у тимчасове користування (банк. депозит, ЦП в нац. та інвалюті, заощадження) з подальшим одержанням доходу. Тобто односторонній рух гр. з зворотнім хар-ром.

· залежно від форм гр. поділяється на безготівковий – гр. рух по рах. в банках. Їх можна контролювати та держава може впливати на ций оборот, і готівковий – гр. поза банком обслуговують відносини  суб’єктів і знаходяться під їх прямим впливом.

15. Маса грошей, її склад та фактори зміни обсягу і структури.

Гр. маса – сукупність запасів гр. у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб’єктів гр. обороту (приватні особи, під-ва, держ. установи тощо) певний момент. Гр. маса має кількісний вираз (млн. або млрд. гр. одиниць), структуру та динаміку руху. За структурою виділяють критерії: 1) ступінь ліквідності, 2) форма гр. засобів (готівка, депозитні), 3) за розміщенням у суб’єктів гр. обігу; 4) за територіальним розміщенням.

Центральні банки структуризують гр. масу з врахуванням ліквідності окремих їх компонентів. НБУ  відокремлює 4 гр. агрегати.

над вилученням означає емісію безгот. гр. ЦБ. Тобто · ЦБ забезпечує ком. банки додатковими резервами, які нарах. на рах. відкриті ком. банками в ЦБ.  · ЦБ надає додаткові резерви  в процесі кредитування ком. банків, в процесі придбання цін. паперів та інвалюти.

20.  Грошовий мультиплікатор .

Гр-кредитний мультиплікатор – це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних)  резервів, що надійшли в банк ззовні. Вільний резерв – це сукупність гр. коштів ком. банків, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій. Існує загальний банк. резерв (R) – вся сума гр., які в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частина їх повинна зберігатися в гр. формі і не використовуватись для поточних потреб – це обов’язковий резерв (RR). Визначається Нацбанком у % до суми банк. пасивів.  Вільний резерв банку(ER) – різниця між загальним і обов’язковим резервом.  R=RR+ER За ек. змістом вільний резерв Рв = К+ЗК+-МБК-ВСФ-Ао-Ор, К – капітал банку, ЗК – залучені депозити,  МБК – міжбанк. кредити,  ВСФ – відрах. до страх фонду,  Ао – вкладення в активн. операції (не повернуті)  Ор – обо’язков. резерв. Рв – показник фін. стану банків, як зобов’язання перед клієнтами, показує стан ліквідності банку, його кредитн. потенціал. Рівень мультиплікатора (мм) залежить від норм обов’язкового резерв ( r ) мм=1\ r .   Приріст гр. маси ∆М=∆ Rx 1/ r = R х м м , ∆ R - початков. приріст резерв. Чинники, які впливають на м-р позичені кошт. у банків для готівк. платежів, попит на позички та позичков %, прискорює м-р кредитн. емісія, , надходження готівки на рах. клієнта, збільшення резерву через продаж активів на міжбанк. ринку (ЦП). Повна формула мм= (с+1)\(с+r+e), c=C\D – показник депонування готівки, C- готівка = М0 , D – депозитн. гр. е= ER \ D – коеф. надлишкових резервів, r = RR \ D , M 3- M 0= D , гр. маса MS = MB x mm . м m –відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції гр. до потреб ек. обороту.

21. Суть та структура грошового ринку.

Гр. ринок – це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж та формується попит, пропозиція та цій на цей товар. Специфіка гр., як товару
полягає в тому, що попит на гр. приймає форму попиту на кредит, пропозиція гр. приймає форму пропозиції кредиту, а ціна на гр. – форму %. Коли гр. є вільними, то передача гр. від одного суб’єкта до іншого набуває сенсу. Продавець гр. (кредитор) не втрачає право власності на гр., а втрачає тільки право розпоряджуватися гр.  Покупець гр. здобуває право розпоряджуватися гр. на поворотній основі. Ціль проведення операції на гр. ринку – отримання додаткового доходу, що називається %. Тут продаж гр. як передача гр. у тимчасове користування при збереженні права власності на ці гр., одержання % доходу в обмін на спец інструменти, а саме: зобов’язання покупців.  Купівля гр. –одержання суб’єктом суми гр. в обмін на інструменти. 2 групи зобов’язань: неборгові (акції) – за продавцем право власності на гр. і розпорядження ними. Продавець – емітент – купує гр. у інвесторів, фіз та юр осіб. Боргові зобов’язання – покупець повертає продавцю одержану від нього суму і сплачує по

24. Пропозиція на грошовому ринку: суть, форми прояву та факторами зміни.

Розрізняють пропоз. гр. на мікро та макрорівнях. На мікро – той запас гр., який є в розпорядженні ек. суб’єктів на
певну дату, і які вони згодні продати (запропонувати) за певними умовами. Наприклад, фактичний запас гр. по ек суб’єктам вище, ніж попит на гр. в умовах росту альтернативної варт збереження гр. На маркорівні – пропозиція гр. визначається загальною масою гр., яка знаходиться в обігу.
MS =
C+
D . Чинники, які впливають на пропозицію гр. видно з формули: М1=мМб, М1 – пропозиція гр. – готівка поза банками та депозитами на поточн. рах., Мб – гр. база. = С+R, контроль банку через операції на відкритому ринку, фінансування ком. банків, валютні інтервенції. м - мультиплікатор, він визначається не тільки ЦБ, а й нормами обов’язкового резервування – м=1/ r , r – норма обов’язкового резервування Þ чим нижче r , тим вище м і більше обсяг гр. пропозиції, і навпаки.; обліковою ставкою – вона впливає на гр. базу, а отже і на рівень м, ринковою % ставкою – з її рістом розширюються позички Þ зріст гр. бази, банк. резерви і м Þ зріст пропозиц. гр.; зміною багатства – зміна співвідношення між депозитн. гр. та готівкою, при рості багатства, зріст депозитн гр., що посилює м і збільшує пропоз. гр.; тінізацією підприємницької дія-ті – зростає запас готівки, зменшення депозиту, кредитування, мультиплікатора, зниження пропозиції гр.; низьким станом довіри до банків -  зниження депозитів і м, банки змушені збільшувати резерви і скорочувати кредитування, щоб підсилити свою ліквідність. Обсяг пропоз. гр. формується під впливом 4-х суб’єктів: ЦБ, ком. банками, банк. вкладниками та позичальниками.
 

25. Графічна  модель грошового ринку, рівновага попиту і пропозиції та процент.

  %  

  MS

  8  

  MD

  15   млрд.грн

Якщо графік попиту на гр.( MD ) наложити на графік пропозиції (MS), то отримуємо графік гр. ринку. 8% - рівноважна ставка %. При такій ставці попит на гр. (кредити) буде задоволений банком, якій створив гр. 15 млрд. грн та увесь попит буде задоволений за 8%. Ком. банки можуть розмістити гр., а суб’єкти можуть розмістити під 8%.Порушення рівноваги на гр. ринку може бути викликано факторами, які знаходяться на стороні пропозиції гр. (збільшення або зниження  пропоз. гр., одержання додаткових резервів, зміна % ставки), а також факторами зі сторони попиту на гр. (зріст ВНП, нац. доходу, попит ек. суб’єктів на банк. позички). Рівновага на гр. ринк. забезпечується через зміну % ставки. % - як ціна, що формується на гр. ринку.

%

  MS2   MS MS1  

  8  

  MD

  15   млрд.грн

безготівковим обігом. Чинники, які ускладнювали стан гр. обороту при запровадженні купоно-крб:

1) спад вир-ва, розрив госп. зв’язків Þ скорочення попиту на гр., зайві гр. Þ зростання цін. 2) відплив товарів за межі України із-за вільного використання рубля. НБУ переводить обіг на крб., вилучення рублів. 3) РФ контролює рублі через коррахунки в банках. Виникло кілька рублів – рос, укр, білорус. Укр. рубль швидко падав та втратили переваги рубля. Так в 1992р. запровадили купоно-крб в обіг. Основні напрямки розвитку гр. на 2-му етапі – введення укр. карбованця: створення монетного двору НБУ, забезпечення захисту гр., розроблення правил обігу, інкасації готівки; контроль банківських резервів, розвиток комбанків, операцій на відкритому ринку; розмежування фіскально- бюджетної та гр-кредитної політики; створення с-ми ел. платежів, документів на міжбанківському рівні; формування валютного регулювання: валютний курс, золотовалютний резерв; регулювання інфляції. Але тимчасові гр. не можуть виконувати важливу функцію  нагромадження. Нема накопичування – джерел інвестування, ек. зростання, зниження ефективності антиінфляційної політики. Була потреба в постійній гр. одиниці – гривні. 3й етап – введення грн. та копійки в 1996 р. , прийняття З-ну про НБУ в 1999 щодо регулювання обороту, забезпечення стабільності грн., вдосконалення інструментів гр. с-ми.

29. Характеристика грошової реформи в Україні .  = 28

30. Суть, форми, причини і наслідки інфляції.

Інфляція – це тривале і швидке знецінення гр. внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Вона виявляється в зростанні цін на товари, тарифи, послуги, у падінні вал. курсу нац. гр., у товарному дефіциті. Ін-я - прояв знецінення гр. незалежно від зв’язків між гр. і товарами на ринку. Ще в епоху повноцінних гр. ін-я просліджувалася в псуванні монет, зниженні варт. золота. Але розмах отримала при обсязі неповноцінних гр.  Форми прояву: 1) цінова – зростання цін, 2) девальвація – падіння курсу через розрив між цінами на внутрішн. ринку та на ринках інш. країн 3) ін-я заощаджень товарний дефіцит, ін-йні очікування. Закономірності ін-го процесу – в залежності від співвідношення темпів росту пропозиції гр. та темпів знецінення гр. : 1 стадія – темп зросту пропозиції опереджає темпи знецінення гр. 2 – темпи знецінення гр. випереджають темпи зростання їх пропозиції. Вимірювання ін-і: 1) індекс цін: споживчих товарів\цін (ІСЦ)= вартість “споживчого кошика” в поточному році ( S P1 G 0)/ на базовий рік ( S Р0 G 0), G - кільк. товарів у кошику базового періоду; на засоби вир-ва (ІЦВ=( S P1 G 0/( S Р0 G 0) ; ВВП або дефлятор ВВП.  За темпами знецінення гр. ін-я: 1) повзуча – зріст цін на 5% за рік; 2) помірна або відкрита – до 20%, підвищення цін за зріст попиту. 3) галопуюча – до 100%непедбачене підвищення цін, яке не регулюється 4) гіперін-я – більше 100% - падає роль гр., поширюється бартер, стихійні процеси в ек.  За ек. змістом: 1) ін-я витрат – тиск на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це зріст виробничих затрат (на з\пл, ел\ен), падіння продуктивності праці тощо. 2) ін-я попиту – тиск на ціни з боку гр. із-за зростання їх пропозиції  від банків,.

джерело, за рах. якого  покривається різниця між загальною потребою під-ва в оборотному капіталі та обсягом коштів, які воно має у своєму розпорядженні на конкретну дату.

34. Сутність кредиту. Об’єкти та суб’єкти кредитних відносин. Стадії руху кредиту. 

Кредит – це суспільні відносини, що виникають між ек. суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.  Ознаки К: 1) учасники повинні бути ек. самостійними: мати певну масу вартості, нести відповідальність за зобов’язання тощо. 2) добровільність, рівноправність та взаємовигідність К. відносин 3) кредитор -  власник своїх гр., переданих в борг, а позичальник – тимчасовий використовувач, якій повинен їх повернути власникові. Головне – правовий захист кредитора. 4) К. відносини – вартісні,  так як виникають з рухом вартості. Але вони не еквівалентні, тому що переміщення гр. не супроводжується зустрічним рухом еквівалента.  Вартість переміщується назад після певного періоду. Кредитор тут повинен визначити доцільність кредитування та розмір плати за К. 5) повернення власнику гр. з %, який компенсує кредитору втрату доходу від позичених гр., стимулює позичальника до ефективного використання кредитн. гр. 6) на мікрорівні К. відносини перервні, тобто після повернення вартості і % вони перериваються. На макро- вони безперервні і мають загальносуспільний хар-р. 7) забезпечує зростання вільної вартості, тобто її капіталізацію. Тобто формування позичкового капіталу.  Елементи К. відносин: 1) об’єкти – вартість, яка передається в позичку одним суб’єктом інш. в товарній або гр. формі (позичена вартість – реальна цінність за обсягом). 2) Суб’єкти – кредитори  - учасники К. відносин, які мають власні вільні кошти і передають у тимчасове користування інш. суб’єктам. (фіз та юр особи, держава, банки) Та позичальники – учасники К. відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують позичку від кредиторів в тимчасове розпорядження.  Стадії руху К.: 1) формування вільної варт. як джерела надання позичок (не використовується для прибутку) ; 2) розміщення вільної варт. в позичку (захист від К. риску) 3) використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження 4) вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички 5) повернення позичальником вартості кредитору та оплата %.

35. Принципи кредитування.

Кредит – це суспільні відносини, що виникають між ек. суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Принципи к-ня: 1) цільове призначення позички – базова передумова забезпечення інтересів сторін. Позичальник чітко визнає ціль, на яку будуть позичені кошти. Вони погоджуються 2-ма сторонами і вступають в кр. відносини. 2) строковість позички – чітко визнаний строк користування позичкою. 3) поверненість позиченої вартості – повернення кредитору всього обсягу одержаної позички. 4) забезпеченість – заходи, що гарантують повернення позички у визначенні строки. Забезпеченням може бути: майно (нерухоме,

кредитоспроможність, прогнозування ризику при укладі угоди, стимулювання кредитора до прискорення обігу капіталу, нарощування вільних коштів, ек. їх витрачення. Функція капіталізації вільних гр. доходів – трансформація з допомогою К. нагромаджень та заощаджень юр. та фіз. осіб у дохід, тобто в позичковий капітал. Маса позиченої вільної вартості не змінюючи власника, приносить йому дохід в формі позичкового капіталу. Ця ф. притаманна лише К., виражає його ознаки: зворотність і платність.

39. Характеристика комерційного, банківського, державного, споживчого кредиту .

Міжгосподарський К . – кредит, якій існує між суб’єктами господарювання. Комерційний К. – це вид міжгосподарського К., форма руху промислового капіталу, спосіб перетворення товарного капіталу через продаж товарів з відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима.  Він прискорює реалізацію товарів і надає можливості покупцеві користуватися товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції.  Тобто він прискорює кругообіг капіталу.  Як правило, ком. К. є короткостроковим, обслуговує тільки реалізацію товарів (а не отримання прибутку), зменшує час авансового капіталу в товарній формі. Термін та розмір його залежить від: ступеня дефіцитності товару на ринку, фін. стану контрагентів, довіри до покупця тощо. Закономірності  ком. К: його рух збігається з рухом промислового капіталу, тобто зростає обсяг вир-ва і кредит теж поширюється і навпаки.  Банківський К. – коли одна із сторін К. угоди є банк. Його об’єкт – гр. капітал, відокремлений від промислового капіталу.  Банк може бути як позичальником (вклади, депозити, міжбанк. К), так і кредитором (К. клієнтам). Він сприяє обороту капіталу і його нагромадженню. Від хар-ру використання він поділяється на: 1) позичка капіталу – за допомогою якої збільшується капітал. 2) позичка гр. – збільшує рух гр. як платіжного засобу без розширення вир-ва. Ознаки  банк. К.: за об’єктами кредитування: 1) к, в основний капітал – на реконструкцію, буд-во тощо. 2) в оборотний капітал – для сировини, покриття дефіциту коштів тощо. 3) на споживчі потреби – на придбання житла, а\м тощо. За хар-ром повернення: 1) з одноразовим поверненням – погашення у зазначений день, 2) у розстрочку – по мірі надходження виручки, окремими платежами, 3) з регресією платежів – при К. під гарантію. За терміном користування: 1) короткостроковий – до 1р., 2) середньостроковий – 1-3,  3) довгостроковий (більше 3). За сферою суспільного відтворення - 1) у сферу вир-ва 2) у сферу споживання. За порядком надання К: 1) прямий 2) непрямий – між кредитором та позичальником є посередник. За методом надання: 1) одноразові – при виникненні потреби у позичальника; 2) перманентно – клієнтам, які мають постійні кред. відносини з банком; 3) гарантовані – банк бере на себе договірні зобов’язання надати К. протягом певного періоду у визначеному розмірі.  За схемою надання – 1) кредитна лінія – використання К. поступово, в межах обговореного угодою суми та терміну. 2) револьверні – автоматичне поновлення К. за угодою, 3) контокорентний – через контокорентний рах. в межах ліміту, зарахування всіх надходжень в рах погашення

процесі відтворення, розвитку вир-ва, торгівлі та ін. сфер.

42. Поняття банківської системи, її структура та функції. Поняття банку.

Банк в ек. розумінні – це фін. посередник, що виконує комплекс базових операцій: акумулює гр. ек. суб’єктів з правом вільного розпорядження ними; вільно розміщає їх у доходні активи від свого імені і під свою відповідальність; повернення власникові готівки, перерахування в інш. банки. Банк. сис-ма – законодавче встановлене, строго структурована сукупність фін. посередників гр. ринку, які займаються банк. дія-тю.  Первинну основу банк. дія-ті складає комплекс з 3-х операцій: 1) приймання гр. коштів від клієнтів на вклади 2) представлення клієнтам кредитів та створення нових платіжних засобів 3) здійснення розрахунків між клієнтами. Необхідність відокремлення банків в окрему інституційну структуру , тобто в банк. с-му: банки виконують суспільно-корисні та необхідні функції і в той же час діють, як ком. структури, тому необхідно створити особу с-му регулювання банк. дія-ті та нагляду за банк. дія-тю. Проявляються: в створенні гр.; зберігають накопичення суспільства; банки займаються ком. дія-тю, ціль – прибуток; високо рисковані дії – риск кредиту; формує платіжну с-му. Основні ознаки б. с-ми: 1) дворівнева побудова б. с-ми. На 1-му рівні знаходиться банк, який згідно з законодавством дається статус ЦБ.  На нього покладається відповідальність за стабільність нац. гр. одиниці та за сталість б.с-ми країни. На 2-му рівні знаходяться банки, які займаються ком. дія-тю, тобто обслуговують ек. суб’єктів. 2) централізоване регулювання дія-ті банків ЦБ і його нормативами. Органи банк. регулювання встановлюються для комбанків ряд нормативів, які регламентують достатність капіталу, ліквідність банку, б. риски. 3) наявність єдиного для всіх банків механізму керування банк. резервами.  Замикається на ЦБ. 4) створення єдиної інфраструктури міжбанківського призначення. Наприклад, банки здійснюють міжбанк. розрах., ЕС - система ТАРГЕТ міжбанк. розрах, в Україні – с-ма електр. платежів.  Функції б.с-ми: 1) трансформаційна – ЦБ через рефінансування здійснює всі міжбанківські операції (кредитні аукціони, кредитування тощо) і трансформує гр. ресурси за строками, за розмірами, за ризиками, в регіональному аспекті. ЦБ підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків через кооперацію з універсальними банками. 2) емісійна – ключова, ф-ція створення плат. засобів і регулювання гр. обороту через зміни попиту на гр, тобто управляє пропозицією гр. через ЦБ і всі банки 2-го рівня.  3) стабілізаційна – банки в процесі своєї дія-ті забезпечують стабільність гр. ринку: страхування банк. ризиків та банк. депозитів; створення внутрібанк. резервів для покриття рисків; створення механізму обов’язкового резервування депозитів (11-15%); встановлення для банків обов’язкових ек. нормативів (кредит не більше 25% від основного фонду); створення с-ми банк. нагляду (НБУ); створення механізму рефінансування банків.

43. Центральні банки, їх походження та основні засади діяльності.

Головне призначення – це управління гр. оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку ек-ки. ЦБ впливає на

банки з галузевою спеціальністю – обслуговування у межах певної галузі гос-ва, з функціональною спеціалізацію – вузьке коло спеціалізованих операцій (інвестиційні, іпотечні, ощадні тощо).

Початок банків – 6-7 ст від храмів до приватних осіб завдяки розвитку торгівлі. Англійський банк - класичний приклад капіталістичного б. 17 ст – поява акціонерних товариств, 19 ст – акціонерні банки на провідних позиціях. Роль б: передача гр. капіталу від накопичення до використання; економія суспільних витрат, сприяють зростанню вир-ва, капіталу, інвестиції. Засновники б: вітчизняні та зарубіжні юр та фіз особи за винятком народних депутат та ін. виконавч. органів влади, партій, не військовослужбовці, кадри суду, прокуратури, з органів управління. З метою незловживання владою. Банк реєструється в НБУ, отримує ліцензію на здійснення певних операцій. Вищий орган управління – збори акціонерів, виконавчий орган – Правління (керує Голова) , пайовим – дирекція (Генеральний директор).

Операції б :  в залежності від хар-ру та відображенню на балансі операцій існують пасивні, активні та банківські послуги. Пасивні – операції по мобілізації ресурсів, 3 групи, залежать від виду ресурсів: 1) операції по формуванню власних ресурсів б. (уставний капітал, резервний фонд) 2) депозитні операції – основний ресурс, 3) недепозитні –
залучення позикових средств на міжбанківському кред. ринку та випуск боргових зобов’язань.  Структура пасивів в Укр: залучені ресурси – 88% (кошти юр осіб 39%, фіз осіб 22%, ЦП, емітовані банком 3%, кошти НБУ-6% та інші) та власні кошти – 12%. Активні операції: 1) кредитні –45% 2) вкладення, інвестиції в ЦБ –6%, 3) формування касових залишків та резервів –12% 4) основні фонди –8% 5) інші активи.

Банк. послуги – дії банк. установ на замовлення клієнтів, які не пов’язані із залученням додаткових ресурсів. Основна форма оплати – комісія. Послуги: 1) ліцензовані – з ліцензії НБУ: обслуговування рах-ків клієнтів у нац та валюті, інкасація, депозити, видача гарантій тощо 2) чисті – послуги без ризиків для активів б: розрахунки за кошти клієнтів, інкасові та касові послуги тощо 3)  комісійні – послуги з стягненням комісії: депозитарій, розміщення ЦП тощо 4) гонорарні -  отримання обумовленої наперед плати: лізинг, трастові посл 5) спредові – дохід від різниці між комісією від клієнта та комісією при організації даної посл 6) балансові – облік на баланс. рах: кредитні, валютні тощо, позабалансові – гарантії, поручительства.

46. Особливості формування комбанків в Україні.

Створення нац. дворівневої банк. с-ми після прийняття З-ну “Про банки та банк. дія-ть” в 1991. Визначено 1-й рівень НБУ, 2 –комбанки. В 2000 кількість комбанків 203 в тому числі акціонерні товариства, відкриті та закриті, ТОВ з обмежен. відповідальністю, з 1994 з’являлися комб. з ін. капіталом. За активами поділяються: найбільші (понад 1 млрд.грн), великі (понад 100), середні (понад 10) –переважна більшість, малі (за 10 млн.грн). Баланс. капітал створюється за рах стат. капіталу, резервних фондів, прибутку минулих років, поточного року та ін. капітал. Залучення вільних коштів та спрямування їх на розвиток нац ек, збільшення депозитів  – робота

зобов’язань, на капітал банку, не більше 25% 2) надання кредитів інш. банкам не більше 200% його капіталу 3) отримання кредитів від ін. банків не більше 300% капіталу. 4) вкладення в інвестиції не більше 50% капіталу. Прибутковість залежить від відношення доходів та витрат.  ЇЇ вимірювання: 1) прибутковість банк. активів (ROA) – співвідношення чистого прибутку й активів. Показує скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку 2) прибутковість акціонерного капіталу (ROE) – відношення чистого прибутку до акціонерн. капіталу, приблизно дорівнює дивідендам акціонерів 3) %% маржа (SPRED) – показник банку, як посередника між вкладниками та позичальниками. СПРЕД = (%% доходи/доходні активи) – (%% витрати/платні пасиви). На його розмір впливають: склад та обсяг залучених коштів, розмір кредитних та ін. вкладень, враховуються також чистий прибуток на одну акцію, чиста %% маржа. Прибутковість важлива для банку, для його капіталу, його зростання, для виплати дивідендів, але з урахуванням  і міn ризиків. Тому головне завдання банку – балансування між прибутковістю та ризиком.

56. Характеристика пасивних операцій комбанків.

Пасивні операції – це операції, за допомогою яких банки формують свої гр. ресурси для проведення кредитн, інвестиційн та інш. активних операцій. Ресурси комбанків – це сукупність гр, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для використання певних операцій. Існують власні ресурси – статутні, резервні фонди для забезпечення фін. стабільності дія-ті банку, він страхує інтереси вкладників та кредиторів. Поділяється на основний (статутн, резервн фонди, неперозподілен приб минулих років) та додатковий (загальн. резер за активними операціями і поточн доходами). Статутний фонд при відкритому АТ формується від  передплати на акції , в закритому – через перерозподіл акцій між засновників. Резервн. фонд покриває збитки, оплата дивідендів, це стійкість комбанку. Його рівень 50% від статутного фонду.  Існують спеціальні фонди для розвитку банку за рах прибутку.

Залучені ресурси – кошти на поточн, депозитних та ін. рах. клієнтів, які розміщуються на активах з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Поділяються на депозитні:  1) до запитання – на поточному рах. клієнта для розрах по госп. операціям, контокоректні рах – поточні рах з комісією 2) Строкові – розміщенні кошти в банку на строк від 1 місяця, не здійснюють поточні платежі. Це найкращий вид депозиту під %. Та недепозитні (позичені) кошти– залучені кошти, як міжбанк. кредити, кредити НБУ, операції з ЦП тощо для підтримки поточної ліквідності. Міжб. кредит – розміщення вільних ресурсів в інших банках. % ставка нижча ніж за кредитами господарствам і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.

Так пасивні операції комбанків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

55. Характеристика активних операцій комбанків.

Активні операції банків – дія-ть із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності. Поділяються

позичальниками поділяється на сектор прямого та непрямого фінансування. Саме у секторі непрямого фін-ня з’являється третій ек. суб’єкт. Вони називаються фін. посередниками, а їх дія-ть з акумуляції вільного гр. капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників наз. фінансовим посередництвом. Вони базуються на одному фін. ринку з одним суб’єктом – вільними гр. коштами. Основні фін посередники – банки та небанківські фін-кред. установи. Загальне для них: 1) всі фін посередники працюють в секторі непрямого фін-ня, 2) вони акумулюють гр. кошти та розміщають їх в доходні активи від свого ім’я. При цьому вони створюють власні зобов’язання та вимоги. Банк, як позичальник створює свої зобов’язання перед вкладниками. 3) прибуток фін. посередн. формується, як різниця між доходами від розміщення акумулюючих гр. коштів та
витратами, які пов’язані з їх залученням.  Відмінність: 1) банки не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють гр. в процесі депозитно-кредитн. дія-ті. А установи – тільки акумулюють. 2) банки здійснюють розрах-кас. обслуговування всіх інших фін-кредитн. посередників, тому можуть використовувати їх вільні гр. Класифікація груп: 1) Банки – від  цільового призначення: центральні та комерційні. Небанківські – 2 критерії: 1) хар-р залучення вільних коштів: на договірній основі (страхування, ПФ); емісія та розміщення власних ЦП (інвестиційні компанії розміщують свої ЦП). 2) хар-р наданих послуг: страх Ко, ПФ, К. товарищества, лізингові Ко, інвестиційні Ко.  Економічне призначення посередників:  забезпечення суб’єктів гр. ринку максимально сприятливими умовами для їх успішного функціонування, на підвищення ефективності їх дія-ті. Переваги: 1) оперативне розміщення вільних коштів в доходні активи для кредиторів, мобілізування додаткових коштів для вир-ва та повернення їх для позичальника. 2) скорочення  витрат суб’єктів на формування вільних коштів, розміщення їх та запозичення податкових. 3) послаблення фін. ризиків для суб’єктів, вона перекладається на посередників
Þ збільшення дохідності позичкового капіталу, скорочення витрат на фін. операції. 4) надання додаткових послуг посередниками, як страхування, пенсійне забезпечення, права власності. Посередники  позитивно впливають на кругообіг капіталу в процесі відтворення, розвитку вир-ва, торгівлі та ін. сфер.

50. Валютний курс.

Валютні курси - можуть бути фіксовані, або гнучкі. Фіксовані - це система, що припускає наявність зареєстрованих паритетів. Фіксовані валютні курси можуть бути або дійсно фіксовані, що базуються на золотому стандарті, вони можливі лише за умов золотого стандарту, або договірно фіксовані, що базуються на одній чи кількох валютах або на умовно встановленій офіційній цін золота. Гнучкі  курси - це системи, при який у валют не має офіційних валютний паритетів. Тут виділяють дві групи валют: плаваючі валюти (самостійно змінюються на базі попиту та пропозиції на ринку) та коливні валюти (прив’язують валютні курси до валютний кошиків).

Для держав з ринковою економікою найдоцільнішим є притримування керованого плаваючого курсу відносно ВКВ. На У. Нині діє режим валютного коридору, на 1998 рік валютний коридор встановлено: 1.7  за 1 $

валютної торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні розмахи валютних потоків на світовому ринку.

Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями:

- за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ринок депозитно-кредитних операцій;

- за територіальним розміщенням: європейський, північноамериканський, азіатський та ін.;

- за видами конверсійних операцій: ринок ф”ючерсів, ринок опціонів тощо;

- за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей – їх валютного курсу.

Ринок депозитно-кредитних операцій – це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента.

Стан кон”юнктури в.р. виявляється у зміні співвідношення між попитом і пропозицією окремих валют, що, у свою чергу, є ключовим чинником впливу на валютний курс. На стан та динаміку попиту та пропозиції на в.р. впливає велика кількість чинників економічного, політичного, правового, психологічного характеру. Усі їх можна розділити на такі 3 групи:

1. Курсоутворюючі чинники:

- стан платіжного балансу країни;

- обсяги ВНП, які виробляються в країні;

- внутріня і зовнішня пропозиція грошей;

- процентні ставки в країнах, валюти яких порівюються;

- співвідношеннявнутрішніх цін країни з зовнішніми.

2. Регуюючі чинники:

-заходи прямого державного регулювання (фінінсово-бюджетна політика, квотування та лфцензування, грошово-кредитна політика, регулювання цін, інтервенційна політика, розподіл валюти тощо);

- структурні чинники.

3. Чинники кризового характеру:

- дефіцит державного бюджету;

- безконтрольна емісія та інфляція;

- штучне і надмірне регулювання цін;

- висока монополізація виробництва.

54. Поняття, призначення та види валютної системи. Розвиток валютної системи в Україні.

Валютна  с-ма – це організаційно-правоа форма реалізаціївалюних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому в.с. теж поділяються на три види: національні, межнародні (регіональні) і світову). Збіг меж окремих в.р. і валютних с-м забеспечує їх інутрішню єдність: ринок счтворює економічну

припинення опреацій на УМВБ, офіційне визнання вільної конвертованості гривні за валютними операціями.

53. Платіжний баланс та золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання.

Платіжний баланс – це співвідношення між валютними платежами резидентів за її економічними межами та валютними надходженнями їм від нерезидентів за певний період часу (рік, квартал, місяць), відіграє важливу роль у розроблені та реалізації валютної політики. За формою – це статистичний звіт про надходження вал.коштів у країну та про витрачання  їх за певний період у розрізі окремих статей, країн, груп країн. За економічним змістом – це макроекономічна модель, яка х-є стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин даної країни з зовнішнім світом. Розділи платіжного балансу: рахунок поточних операцій, рахунок операцій з капіталом та фін.операцій, резервні активи, помилки та упущення. Статті платіжного балансу: баланс товарів (співвідношення експорту та імпорту по цій статті - торговий баланс), баланс послуг, доходи, поточні і капітальні трансферти, прямі, портфельні та інші інвестиції.

Економічна роль платіжного балансу 
визначається тим, що відображені в ньому обороти безпосередньо впливають на попит і пропозицію на вл.ринку: надходження валюти створює передумови для формування пропозиції її, а платежі – для формування попиту на валюту. Цей зв’язок можна виразити так:

1). ПрВ=ЗВ1+НВ-ЗВ2, де ПрВ-пропозиція інвалюти протягом звітного періоду, ЗВ1- залишки інвалюти в суб’єктів ринку на початок періоду, НВ-надходження інвалюти протягом звітного періоду по платіжному балансу, ЗВ2-залишки інвалюти в суб’єктів ринку на кінець звітного періоду.

2). П0В=БВ1+ПВ-БВ2

П0В- попит на інвалюту протягом звітного періоду

БВ1- боргові зобов язання резидентів перед нерезидентами на початок періоду,

ПВ- валютні платежі протягом періоду по платіжному балансу,

БВ2- боргові зобов язання резидентів перед нерезидентами на кінець періоду.

Можна зробити висновок, що попит (П0В) і пропозиція (ПрВ) на валютному ринкубудуть урівноважуватися за умови збалансованості надходжень (НВ) та платежів (ПВ) платіжного балансу. У механізмі платіж.балансу важливе місце займають золотовалютні резерви (ЗВР) – це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у ропорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на ергулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення. Ці потреби визначають цілі накопичення ЗВР: 1) трансакційне призначення (запас ліквідних коштів, які забезпечують платоспроможність країни на світовому ринку), 2) інтервенційне призначення ЗВР (підтримка зовнішньої та внутрішньої вартості накціональних грошей). Оптимізація розміру ЗВР має важливе значення тому, що занижений їх обсяг  погіршує платоспроможність країни на світовому ринку та обмежує регулятивні можливості держави у монетарній сфері, а завищений – призводить до заморожування значної частини національного

3. Вартість грошей. Форми прояву вартості грошей як грошей і як капіталу.

Вартість повноцінних Гр. в изначається вартістю товару, що виконує роль грошей, або вартістю матеріалів із який виготовлені гроші .  В неповноцінних Гр. розрізняють 2 аспекти в питанні про варт Гр: варт гр як гр. і варт гр. як капіталу. Гр. як капітал визначається під впливом попиту і пропозиції на грош. ринку і виступає у формі %. Вартість Гр як грошей формується в процесі  їх обігу, коли Гр. обмінюються на товари та визначається їх мінова вартість – купівельна спроможність. Саме купівельна спроможність обумовлює специфічну форму вартості при забезпеченні довіри до неповноцінних грошей. При наявності цієї довіри суб’єкти ринку довіряють таким Гр і власники їх можуть придбати товари, послуги, валюту тощо. Чим ціни вищі, тим менше товарів можна купити на Гр. одиницю, і навпаки. Отже, між варт. кредитн Гр. та рівнем цін на товари існує обернена залежність. Вартість Гр. обчислюється за формулою: Iв.г. = 1\Iц,.де I в.г зміна варт Гр., Iц –індекс середнього рівня цін за певний період. Рівень варт Гр. не може залишатися незмінним. Зниження варт Гр. – інфляція, збільшення – дефляція.

4. Функція грошей як міри вартості.

Функція Гр. - це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і  світових Гр. Міра варт – це функція, в якій Гр забезпечують вираження і вимірювання варт товарів, надаючи їй форму ціни. Гр виконують ідеально функцію міри варт. Виробних визначає ціну на товар, але встановлює її остаточно після зустрічі з покупцем і наявністю реальних Гр у нього. Ціна визначається в момент операції купівлі-подажу. Гр. як міра варт використовуються як рахункові (одиниця рахування) на мікрорівні,  як визначення підприємством своїх витрат і доходів від реалізації пр-ції, так і на макрорівні – показники обсягу нац. доходу, ВНПр, інвестицій тощо.

5.  Функція грошей як засобу обігу.

Функція Гр. - це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і  світових Гр. Засіб обігу – це функція, в якій Гр є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Обмін товару йде за схемою Т-Г-Т. Участь грошей вносить зміну: виникає продаж (Т-Г) і купівля (Г-Т). При продажу (Т-Г)  продавець отримує Гр, але може їх не відразу використати. Розрив схеми має велике значення: 1) з’являється можливість затримувати Гр. і нагромаджувати варт. Þ розширює цілі і розвиток вир-ва; 2) поширюються межі бартеру: товар може продатися не тільки продавцеві, але й тому, хто має в ньому потребу Þ розвиток конкуренції товаровир-ків. 3) власник Гр може придержувати Гр, використати на інш. ринку Þ розширення ринк. відносин. Тобто розвиваються ринкові відносини, повноцінні Гр

продажу за гр., коли гр. стали носієм капіталу і знаходяться в центрі ринку, коли на ринку розвивалася конкуренція (за покупця, за робоч. місце тощо), на ринку, де основна боротьба іде за отримання більшої суми гр. доходів. У проблемі ролі гр. розрізняють 2 аспекти: якісний  і кількісний.  В якісному ас-ті – роль гр. виявляється у тому, що саме гр. середовище позитивно впливає на розвиток сус-ного вир-ва через: 1) стимулюючу роль гр. - величезний стимул до праці. 2) виробляється стільки, скільки реалізується, а надлишок зберігається в гр. формі чи в позичковому капіталі. 3)  дешевше реалізувати товар за гр. ніж за бартер, мінуючи посередників Þ економія на витратах, менше потреб в обігов капітали, задовольняються потреби споживачем. 4) ринок стає могутнім завдяки конкуренції, стимулюванню вир-ва та ек. споживання. Гр. в ринков ек. стають носієм позичкового капіталу через банки.  Через податки, позичков. %, ціни, бюджетн. фінансування держава може регулювати ек. процеси на мікро- та макрорівнях. Кількісний аспект ролі гр. полягає втому, що через зміну гр. в обороті можна впливати на ек. процеси. Держава через банки змінюють платоспроможний попит, ціни, %, вал. курс. Через ці показники забезпечується вплив на темпи ек. розвитку, на стабільн. цін, на рівень зайнятості населення, інвестиції, розвиток імпорту та експорту тощо

11. Еволюція ролі грошей в перехідній економіці України .

Роль гр. в Україні помітно зростає. Той, хто має гр,,  може купити будь-якій товар на внутр. ринку. З цього виникає потреба заробляти більше гр. і ек-но їх витрачати. Банківські заходи, грош-кредитна політика, динаміка цін регулюються державою. Але слабкість банк. сис-ми, інфляція, недовіра людей (перевага бартеру, переведення капіталу за кордон, конвертація його в інвалюту)  негативно впливають на розвиток ек. Дивлячись на розвинуті країни можна виділити успішні напрямки в використанні гр: 1) переведення всіх сфер на ек. відносини, до самофінансування не тільки під-в, а й сфер науки, освіти, здоров’я тощо. 2) забезпечення інтересів виробника, окремих колективів для ефективного використання гр., ек. стимулювання. 3)доходи всіх ек. відносин гарантовано капіталізувати Þ зростання інвестицій, зміцнення банків. 4) забезпечення сталої варт. гр., участь їх в міновому процесі, витіснення бартеру.

12. Поняття грошового обороту, його суб’єкти, складові та загальна схема.

Гр. оборот -  процес безперервного руху гр. між суб’єктами ек. відносин при обслуговуванні розширеного вир-ва. Розглянемо гр. оборот на макро-, мікрорівні, в сукупному гр. обороті і при індивідуальному капіталі. На макрорівні гр. обіг обслуговує весь капітал сус-ва: авансують гр. на вир-во Þ виготовлення вал. нац. прод-ту, оплата за прод-цію Þ реалізація нац. про-ту Þ суспільн. капітал в гр. формі, використання гр. виручки Þ розподіл вартості нац. прод. між власниками вир-ва та державою (через податки). У всіх ек. суб’єктах формуються.

Гр. агрегат – це специфічн. показник гр. маси, що хар-зує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. М0 – вся готівка поза банк. сферою, найвужчий показник, регулювання і контроль за ним складніший. М1 – М0 + гр., які розміщені в банках на поточних рах. (депозити до запитання). Включає в себе гр., які виконують функцію засобу обігу та засобу платежу. Це найбільш ліквідні гр. М2 – М1+гр, які розміщені в банках на строкових вкладах,  М3 – М2+ гр., які розміщені в банках для проведення трастових операцій. М2 і М3 –  включають в себе функцію заощадження (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади). Ліквідність гр. маси знижується з кожним наступним агрегатом.

Гр. маса визначається за формулою: MS = C + D , де С- М0, D - депозит

16. Характеристика базових грошей та грошових агрегатів.

Центральні банки структуризують гр. масу з врахуванням ліквідності окремих їх компонентів. НБУ відокремлює 4 гр. агрегати. Гр. агрегат – це специфічн. показник гр. маси, що хар-зує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. М0 – вся готівка поза банк. сферою, найвужчий показник, регулювання і контроль за ним складніший. М1 – М0 + гр., які розміщені в банках на поточних рах. (депозити до запитання). Включає в себе гр., які виконують функцію засобу обігу та засобу платежу. Це найбільш ліквідні гр. М2 – М1+гр, які розміщені в банках на строкових вкладах,  М3 – М2+ гр., які розміщені в банках для проведення трастових операцій. М2 і М3 –  включають в себе функцію заощадження (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади). Ліквідність гр. маси знижується з кожним наступним агрегатом. Показник грошової бази – характеризує масу гр. з боку появу їх на балансі ЦБанку. Він включає в себе: всю готівку в обороті поза банк. сис-мою,  резерви ком. банків на рах. в ЦБ, готівка в касах ком. банків.  Гр. маса обчислюється за формулою: MB = C + R а бо Гб= Гвип+Грез , де Гвип (С) – сума готівки, випущен. ЦБ і не повернені в його фонди, він кількісно більший від М0 на суму готівки в касах банків., Грез – сума гр. резервів на рах. в ЦБ, він якісно і кількісно відрізняється від М1, М2, М3. Це сума зобов’язань ЦБ перед комерційними. Безготівковий елемент гр. агрегатів – зобов’язання ком. банків перед своїми клієнтами.

17. Швидкість обігу грошей, поняття, роль та фактори, що впливають на неї. 

Швидкість обігу гр. – частота переходу гр. від одного ек. суб’єкта до інш. за певний період (рік, кв., місяць). Величина визначається за формулою: V=PxQ\M, де V – швидкість обігу гр., P- середній рівень цін на товари та посл, Q – фіз. обсяг товарів та посл., що реалізовані в даному періоді, M – середня маса гр., що перебуває в обороті за даний період. V –хар-зує інтенсивність використання запасу гр. в обороті М для оплати товарів та посл. Величина V залежить від частоти й обсягів товарн. відносин між суб’єктами. Нетоварні платежі (фіскально-бюджетн, кредитні) теж впливають на показник. Сер. тривалість 1го обороту = тривалості зберіган гр. у

ній дохід. Вони поділяються на депозитні зобов’яз. – гр. у повне розпорядження покупцям за умов їх повернення і сплати % ( банки залучають гр. у клієнтів: ощадні, трастові вклади); позичкові зобов’яз -  обмеження в правах покупців при  розпорядженні гр.: визначають цілі, гарантії: кред. угод, облігації, векселі тощо.  3 групи інструментів гр. обігу: позичкові угоди – відносини банк-клієнт при розміщенні кред. ресурсів, цінні папери – прямі відносини між покупцями та продавцями, валютні цінності – відносини між власниками 2-х різних валют. Останні 2 мають здатність до обігу, тут відокремлюють 2 самостійні ринки – цін.папер та валютний. Ціна має форму %, вартість її за споживчою варт – дохід для задоволення потреб. На гр. ринку, як і на товарному,  діють сили попиту та пропозиції. , їх рівновага – стабільний %, як ціни гр. Суб’єкти його: юр та фіз особи, їх поділяють на 3 групи: 1) з продажу гр., 2) з купівлі гр., (сім. гос-ва, фірми, держ управління), 3) посередницькі операції: банки, інвест. та фін. КО, страх .фонди, ПФ тощо.

За інстутиційними ознаками гр. потоків виділяють: фондовий ринок – переміщення небанк. позичкового капіталу за допомогою фондових цінностей (акції, облігації). Цей ринок – широкі можливості для інвестицій; ринок банк. кредитів – прийом гр. від клієнтів та вклади, кредити й створення нових плат. елементів, розрах. між клієнтами банків, ринок послуг небанківських фін-кредитних установ – страх. компаній, ПФ, ліз. компанії, інвестиц. фонди.

За ек. призначенням гр., що купуються на ринку: ринок гр. – гр. купуються на строк до 1 року. Вони використовуються для руху накопиченого капіталу. Це краткострокові  кредити банків, операції на міжбанк. ринку, казначейські операції;  ринок капіталу – гр. на строк більше 1 року. Придбані гр. використовуються для звеличення основного та оборотного кап і талу, для інвестиційних цілей (купівля житла) . Основні операції: довгострокові кредити, облігації, акції. 

та нові вимоги. Це банки, страх., інвестиц. КО тощо. Банки – ключові посередники тому що вони не тільки можуть акумульовувати кошти, а й створювати депозитні гр.  Вони здійснюють розрах-касов обслуговування фін-кредитн. інститутів, тому можуть мобілізувати і використовувати вільні кошти.

22. Інституційна модель грошового ринку .

Ця модель відображає взаємозв’язок між 3-мя суб’єктами гр. ринку через потоки гр. та інструментів: ті, що заощаджують гр., ті, що запозичують і фін. посередники. Існують 2 сектори гр. ринку в цієї моделі: - сектор прямого фінансування, - сектор опосередкованого фін-ня. В секторі прямого ф-ня -  гр. переміщуються від продавця до покупця прямо, опосередковано без участі посередників. В цьому секторі 2 каналу: канал кап. фін-ня – покупці
залучають гр. в обіг, використовуючи інструменти – акції (емітенти продають акції); канал запозичень

26. Суть та основні елементи грошової системи.

Гр. с-ма – форма організації гр. обороту в країні, яка встановлена на законодавчому рівні. В Україні з-н про Нацбанк регламентує гр. с-му країни. В складі гр. с-ми існують підсистеми: 1) с-ма безгот. розрах., 2) валютн. с-ми; 3) с-ми готівк. обігу.  Елементи гр. с-ми: 1) найменування гр. одиниці – нац. валюта з істор. корінь нації. 2) Масштаб цін – величина гр. одиниці, про це свідчить відмінності в рівнях цін на одні й ті ж товари в різник країнах. Він залежить від інфляційних процесів в економіці. Антиінфляційна політика - проти постійного зменшення масштабу цін через деномінацію. 3) Види та купюрність гр. – визначає законодавчий орган.  Держава не відповідає за забезпечення небанк. плат засобів (векселя, чеки), а визначає умови їх обігу. Право емісії у ЦБ, так гр. мають вид банківських білетів (банкнот) – їх емісія використовується для кредитування ЦБ комбанків, уряду. Виняткові випадки емісії можуть доручатися мінфіну, тут гр. називаються скарбничими білетами – для покриття бюджетних витрат в умова кризи держ. фінансів.  Допоміжну роль основній валюті відіграють розмінні монети, які забезпечують платежі на суми, менші від розміру гр. одиниці. Купюрність теж визначається державою, її зручність, законне обслуговування, уникнення фальшивок. 4) Регламентація безготівкового гр. обороту – принципи здійснення безгот. розрах між ек. суб’єктами (форми, порядок документообороту); режим використання гр. коштів, які зберігаються на рах. в банках; порядок відкриття рах. в банках; порядок здійснення міжбанківських розрах, ін. 5) Держава регламентує готівковий гр. оборот – держава розробляє сис-му від підробки готівки; визначає платіжність гр. знаків (1999); регламентує принципи організації готівкового обігу під-в через принципи НБУ: зберігання гр. в банку, розрах. в готівк. формі (3000,00 грн) та безготівковий розрах. 6) нац. валютн. сис-ма – складова частка гр. сис-ми країни, тому всі елементи нац. валютн. сис-ми включаються в гр. сис-му країни. · вал. курс – ціна гр. одиниці однієї країни, виражена в гр. од. іншої.  Існує 2  режиму вал. курсу: фіксований – держава офіційно прив'язує до інвалюти; плаваючий – вільний курс на ринку, без впливу держави; керовано-плаваючий курс – ЦБ проводить операції по регулюванню курсу (Україна). · степінь конвертованості нацвалюти (повна, часткова, зовнішня та внутрішня, по хар-ру операцій: конвертування валюти по поточним операціям та по операц., пов’язаних з рухом капіталу). Грн – частково конверт. валюта, конверт по поточн. операц., по руху капіталу – не повністю конвертована; · режим використання інвалюти на нац ринку; · регламентація внутрішнього вал. ринку державою через ЦБ обумовлює операц. внутрішнього вал. ринка. · режим вал. обмежень · регламентація міжнар. розрах. та міжнар. кредитн. відношень; · режим формування та використання офіціальних

збільшення попиту на ринку.  Причини ін-ії видно з формули Фішера: P =( MxV )/ Q ,  тобто на зріст цін впливають маса гр. (М) – найбільший чинник, швидкість обігу гр. ( V ), скорочення вир-ва ( Q ). Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції гр. визначається гр-кредитн. політикою держави. Тобто заходами монетарної політики можна стримати ін-ію і створити сприятливі умови для подолання кризи. Кейсіянці на стороні ліберальної гр-кредитн. політики. Тобто монетарна політика не повинна заважати розв’язанню внутр. суперечностей і бути ліберальною для забезпечення пропозиції гр. на необхідному рівні. Наслідки ін-її:  1) в соціальній сфері – перерозподіл доходів між працівниками  та підприємствами. Основа: здатність захистити свої доходи, їх зростання, монопольне становище. Страждають пенсіонери, студенти, науковці. 2) в економічній сфері: вплив на вир-во, торгівлю, кредитну та гр. систему, держ. фінанси, валютну систему, плат. баланс країни. Регулювання ін-її в умовах її зростання - держава проводить дефляційну політику, при цьому використовує механізм фіскальної та монетарної політики. Фіскальна: зниження розходів держ. бюджету, жорстка податкова політика, випуск цін. паперів. Монетарна п-ка: політика ЦБ дорогих гр. – пол-ка гр.-кредитн. рестрикції (збільшення норми обов’язкового резервування), зріст % ставки + ЦП, в якості продавця ЦБанк.

31. Суть, цілі та види грошових реформ.

Гр. реформи – повна чи часткова перебудова гр. с-ми, яку проводить держава з метою оздоровлення гр., чи поліпшення механізму регулювання гр. обороту стосовно нових соц-екон. умов, чи одне і друге водночас. Мета – стабілізація гр. обороту. За глибиною реформаційних заходів: 1) структурна (повна) гр. реформа – перехід від біметалізму до золотого монометалізму, до паперово-гр. чи кредитн. обігу. Зміна в виді гр., в структурі економіки, держ. фінансів, банк. та валютн. системах (СРСР). 2) реформи часткового типу – зміни в гр. обороті, окремих елементів гр. с-ми, в масштабі цін, виду, номіналу, в емісії. Поділяються на формальні р-ми - зміна купюри на інший зразок, але масштаб цін не змінюється, та деномінаційні р-ми (зміна 100$ та 50 $) – збільшення гр. одиниці (масштаб цін). За хар-ром обміну старих гр. на нові: 1) неконфіскаційні р-ми – уцінка запасу гр., доходів, цін 2) конфіскаційні р-ми – встановлюються критерії обміну: скільки можна обміняти одному ек. суб’єкту, депозитні гр. на нові та їх норми.  3) нуліфікація – всі старі гр. недійсні і вилучаються з обігу. 4) обмін по курсу, який знецінюють старі. За порядком введення в обіг нових гр.: 1) одномоментні р-ми: обмін гр. за 7-15 днів. 2) реформи паралельного типу – ЦБ емітує нові гр. та в обороті є старі, існують одночасно і паралельно.

рухоме, ЦП, валютні цінності), зобов’язання 3-ї особи в погашенні боргу кредитору (гарантії, поручительства). Це захист від К. рисків. 5) платність користування - повернення кредитору власних гр. з %, який компенсує кредитору втрату доходу від позичених гр., стимулює позичальника до ефективного використання кредитн. гр.

36. Форми та види кредиту.

Кредит – це суспільні відносини, що виникають між ек. суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Існує 2 форми позиченої вартості, яка рухається між кредитором та позичальником: товарна (від продажу товарів з відстрочкою платежу, при оренді майна, прокат тощо)  та грошова (банки, міжнар. фін-кредитні установи, уряд, населення при заощадженні тощо). Вони пов’язані між собою та доповнюють одна іншу: позички, надані в товарн. формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Види: I ) залежно від суб’єктів К. відносин: 1) банківський – основний, кредитор – банк; 2) державний – кредитор держава, виступає як позичальник (як облігаційний К.) 3) міжгосподарський (комерційний) – суб’єкти госп. орг-ції (ф-ми) Наприклад, при відгрузкі в кредит по векселю.4) міжнародний – резиденти різних країн; 5) особистий ( приватний) – фіз. особа.  II) від сфери економіки: 1) виробничий – формування основного та оборотного капіталу на виробничі цілі; 2) споживчий – задоволення особистих потреб людини, сфера особистого споживання. III) за терміном: 1) короткострокові – до 1 року, 2) середньострокові – до 5, 3) довгострокові – понад 5. Основа поділу - тривалість обороту капіталу, у формуванні якого бере участь позичена варт. IV) За галузевою спрямованістю – К. в промисловість, в с\госп, в торгівлю, в буд-во (в житлове буд-во), інші галузі. V) від цільового призначення: 1) К. на формування виробничих запасів (сировина), 2) у витрати вир-ва (сезонні витрати в с\госп.) 3) на створення запасів готової продукції  (залишки на складах), 4) у тимчасових розривах в платежах (з\пл, розрах з постачальником) VI) за організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок: забезпечений та незабезпечений К.; прямий та опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний, сумнівний, безнадійний; платний, безплатний.

37. Процент за кредит, суть, фактори, зміни, роль.

Позичковий процент – плата за користування позичковим капіталом, його ціною. Це ек. категорія і розглядається, як складова частина К, виграє важливу стимулюючу роль, основний двигун кред. відносин. Величина доходу, який отримують від надання гр. в борг наз. процентними грошима, або процентами. Джерело сплати % - додаткова вартість в процесі вир-ва, а його кількісне визначення – його ставка або норма.  Норма позичкового % - відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал,

К. Але в Україні таких рах. не відкривають. 4) овердрафт – відкривають позичковий рах. з лімітом, з якого оплачуються розрах. документи. За формою залучення кредиторів – 1) двосторонній – між банком і позичальником, 2) консорціумний (синдикатний) – створення банк. консорціуму для зменшення ризику К. Банк як банк-менеджер. 3) паралельний (багатосторонній) – участь деяких банків. За забезпеченістю повернення – 1) забезпечені – нерухому, рухоме майно, ЦП, гарантії тощо. 2) незабезпечені – рідко, тільки надійним постійним клієнтам.  За ступенем ризику – 1) стандартні – фін. стійким позичальникам, які повертають К. в строк, 2) з підвищеним ризиком – нестійким. За строками повернення – 1) строкові – строк погашення ще не настав, 2) до запитання – видаються банком на невизнаний термін, погашення за можливістю клієнта 3) відстрочені (пролонговані) – банк переніс терміни за проханням клієнта 4) прострочені – не погашені в строк. Загальні принципи банк. К: цільовий хар-р, забезпечення повернення; строки повернення; платність. Державний К. –  К. , де один із учасників (позичальник чи кредитор) є держава. Призначення - вирішення держ. проблем: дефіцит держ. бюджету, К. окремим суб’єктам господарювання, населенню тощо.  Споживчий К. – надається на споживчі цілі юр. чи фіз. особам. Надається банками, кред. установами (ломбард , під-ва зв’язку (телеф. розмови в кредит), орг-ції –  продаж товарів в розстрочку тощо), спец. Фонди на під-вах. Роль: забезпечення соц. потреб населення; формування платоспроможного попиту населення Þ розвиток економіки, процесу реалізації, ріст прибутку і доходів держ бюджету, регулювання гр. обігу в країні.

40. Розвиток кредитних відносин в перехідній економіці Україні.

З переходом до ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори – державні та комбанки. Позичальники – приватні та колективні під-ва, держ. власність, приватні під-ці, громадяни. Комбанки від кредитування окремих об’єктів перейшли до суб’єктів, дбаючи про свої доходи і повернення К., на покриття дефіциту оборотного капіталу під-в.  У 1991 р. Законами України було легалізовано ком. кредит, вексельний обіг, якій здійснювався зг до Женевської вексельної конвенції.  У 1993 р.  затвердили Порядок проведення банками  операцій з векселями, де визначалось, що ком. кредит може надаватися  і з оформленням векселів. 1994 – процес монополізації К., зосередження його в руках великих укр. банків. Це привело до використання К. в інтересах групувань, які здійснювали контроль над іншими банками. Із-за дефіциту кред. ресурсів банки надавали короткострокові К переважно в сфері обігу. В 1995 після випуску облігацій внутрішньої держ. позики обсягу набув держ. кредит. Основними умовами було: високій дохід на облігації, зарахування сум за рах. резервів комбанків, звільнення від податку на прибуток тощо. Але з погіршенням умов

гр. оборот через зміну пропозиції гр. (формування готівки та депозиту -  додаткові резерви, позички комбанкам, купування ЦП) і зміни ціни на гр. – рівень % ставки. Резерви ЦБ поділяються на 1) нагромаджувальні (обов’язкові) 2) вільні (надлишкові), встановлює норму обов’язкового резерву для комбанків. ЦБ поєднують риси банк. установи і держ. органу управління. Вони використовують кредитування, операції з ЦБ тощо  як інструменти управління гр. ринком, керуючись держ. інтересами та законодавством. За правовим статусом ЦБ – самостійно юр. особа, його майно відокремлюється від майна держави, може їм розпоряджатися як власник. Організаційний статус ЦБ – визначення завдань та функцій, формування статутного капіталу, взаємовідносини банку з держ. органами (з фіскальною, ціновою, інвестиційною політикою), визначення керівництва. ЦБ взаємодіє з урядом через фінансування дефіциту держ. бюджету. ЦБ виникли на прикінці 18 ст. на базі емісійних банків. Це була епоха промислової революції, зріст машинної індустрії, поява нових галузей, активізація дія-ті банків Þ поширення гр. маси і підвищення значення банкнотного обігу, потреба в надійному платіжному засобі. Держава повинна була регулювати гр. обіг через централізацію і концентрацію емісії банкнот. Право емітування закріпила з одним емісійним банком і мала змогу впливати на пропозицію гр., фінансувати держ. витрати. Тобто потреба в централізації банк. емісії спричинила виникнення емісійних банків. Основні засади дія-ті ЦБ: 1) це емісіонні центри готівково-гр. обігу. Монопольне право емісії гр. коштів. 2) це банки банків; касове, кредитне та розрахункове обслуговування комбанків 3)це банки регулювання та догляду, встановлюють право поведінки, ек. нормативи, резерви. 4) банкір уряду та їх фін. агент 5) провідник гр-кредитн. (монетарної) політики. 6) отримання прибутку не є метою дія-ті ЦБ. Основне – регулятивний початок. НБУ створен в 1991. 1999 – з-н про Нацбанк, регламентується конституцією. НБУ підпорядковується Верховній Раді та Президенту. Органи управління: Рада НБ –

15 чол,  7 з казначеїв Верх. Ради, 7 від Президента, Голова. 2-й орган – Правління НБ. Голова - ВР

44. Побутова та розвиток НБУ.

НБУ утворено в 1991 р. зг з З-ном України “Про банки та банк. дія-ть”, як емісійний центр, який відповідає за збереження монетарної стабільності. Правовий статус визначен Конституцією України, де надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді.  НБУ – особливий центральний орган держ. управління, основними функціями якого є забезпечення стабільності нац. гр. одиниці – гривні. НБУ забезпечує стабільність цінової та банк. с-ми. Структура: центральний апарат, територіальні управління в обл і Кримський автономн. Республіці, розрах палати, Банкнотно-монетн. двір, Держ. скарбниця, Центральне сховище гр., спеціальні під-ва, необхідні для дія-ті банку. Існує дворівнева с-ма управління ЦБ: 1) Рада НБУ (15 осіб,

комбанків. В депоз. зобов’язаннях домінуючим є депозит до запитання в нац та інвалюті (62,4%). Вони зросли після введення грн., що свідчить про довіру нац. гр. Активи комбанків зростають за рах. кредитних операцій (короткострокові), наданих промисловості і торгівлі, під-вам, зростає кредити на інвестиційну дія-ть. Поступово суб’єктами кредитування стали госп. колективної форми власності, приватні, міжнародні, держ під-ва та юр. особи. Важливий розвиток кред. населення, перевага кред. на поточні потреби. Розвиток кр. послуг банків: овердрафт (фіз та юр. особи), операції РЕПО, за векселями, за факторинговими та експортно-імпортними операціями. Але існує велика кількість прострочених, пролонгованих і сумнівних кр. Це пов’язано з наявністю ризиків щодо повернення кр., інфляція очікувань, відсутність механізму захисту інтересів банків. Інвестиційні операції – важливий вид активних операцій банків, при прискоренні приватизації очікується пожвавлення банк. дія-ті на ринку ЦП. Успіх банку визначається його фін. результатами, співвідношенням доходів і витрат. Найточніший показник фін. результату є показник відношення чистого прибутку до акціонерного капіталу ( ROE)
. Рекордним цей показник був в 1994 р, коли в Україні була гіперінфляція.  Причина цієї ситуації є  зміна чистого прибутку і сплаченого статутного фонду. Велика проблема у комбанків України є недостатність капіталу, неякісна структура активів. З цього виникає проблеми в банках, НБУ переводить їх на режим фін. оздоровлення, половина знаходиться у стадії ліквідації.  За 1992-1999 ліквідовано 69 банків, 16 у 1998 . Знизилася ліквідність і платоспроможність банків, фін. стан та активи. Для  успішної дія-ті банку велике значення має їх стабільність, здатність банку відповідати за свої зобов’язання, забезпечувати прибутковість. Стабільність можлива при підтриманні системи ек. параметрів, що встановлює ЦБ. Банк. система України за 10 років перейшла до нового шляху розвитку.

47. Небанківські фінансові кредитні установи.

Небанк кр. установи – фін. посередники гр. ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у ЦП та кредити (довгострокові). Спільне з банками: 1) функціонують у секторі опосередкованого фінансування; 2) формують свої пасиви, випускають боргові зобов’язання 3) розміщують ресурси в активи, купують боргові  зобов’язання, створюючи власні вимоги 4) зобов’язання більш ліквідні. Відмінності: 1) не пов’язані з базовими банк. операціями 2) не впливає на пропозицію гр., не створює депозити, не має обов’язкового резервування 3) вузькоспеціалізовані, здійснюють дія-ть за хар-ром коштів кредиторів, та за своїми додатковими послугами. Особливість: депозитні кошти не можуть вільно використовуватись небанк. фін. установами. Вони поділяються на договірних фін. посередників, які залучають кошти на підставі дог з кредитором: страх. компанії, ПФ, ломбарди.

на кредитні та інвестиційні операції. Кредитні – надання і погашення банк. позичок на принципах строковості, цільового хар-ру, платності кредиту на певних умовах і вимогах зг нормативів НБУ. Загальна сума Кр. не повинна перевищувати восьмикратний розмір власних коштів. Кр. видається юр та фіз особам, рішення приймається колегіально, враховують фін. стабільність позичальника, вид його дія-ті та заставу. При банк Кр. використовують прості, спеціальні та контокорентні рах.  Простий – активне сальдо, кожна проводка по кр. оформлюється док-ми, найбільш поширена форма. Спеціальний – при кр-нні. векселями, виникає кредитове сальдо, яке зараховується відразу на рах. позичальника. Контокорентний рах – активно-пас. рах., на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом, як позичковий рах з дебет. або кредит. сальдо. Банк контролює використання кр, своєчасне його повернення і сплату %%.

Інвестиційні операції – вкладання кошт. в ЦП під-в (держ, колективних, приватних) на тривалий період часу. Інвестиційні ЦП – боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів тощо. Вони створюють вторинний резерв для задоволення потреб у додаткових коштах, що перевищують ресурси.  Мета: безпека гр. коштів, їх диверсифікація, дохід та ліквідність.  Існують такі фактори ризику: кредитний – емітент не в змозі сплачувати свої фін. зобов’язання; фінансовий – непередбачені зміни на ринку ЦП призводять до втрат із-за продажу їх зі знижкою. Процентний – коливання ринкових ставок при фіксованому % на облігації.  Інвестиційна дія-ть повинна систематизовано контролюватися, захищатися від ризику збитків та втрат ліквідності. Кред та інвест операції тісно пов’язані між собою. Їм притаманні ризики, для запобігання й оптимізації яких банки використовують певні інструменти.

57. Кредитні операції. Хар-ка та класифікація операцій. Методи управління ризиками.

Кр. операції належать до активних операцій банку. Активні операції банків – дія-ть із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності. Поділяються на кредитні та інвестиційні операції. Кредитні – надання і погашення банк. позичок на принципах строковості, цільового хар-ру, платності кредиту на певних умовах і вимогах зг нормативів НБУ, видаються в межах наявних ресурсів. Загальна сума Кр. не повинна перевищувати восьмикратний розмір власних коштів. Кр. видається юр та фіз особам, рішення про видачу кр. приймається колегіально і оформлюється протоколом, в межах параметрів банку (приоритетні напрями кредитування, кред. портфель, розмір 1-го кр., фін стан позичальника, % ставка тощо). Кр. вимагають додаткових умов: фін. стабільність позичальника його рентабельність та ліквідність, вид його дія-ті та застава, власне майно, капітал.  Кр. не видаються: на покриття збитків в дія-ті; на

49. Поняття валюти, її види, призначення та сфера використання. Конвертованість валюти.

Нуйбільш прийнятним є визнач. валюти як будь-яких грошових коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов”язано із зовнішньлекномічними відносинами. Валюта класифікується за кількома критеріями. Основним з них є емітенська належність валюти. За цим критерієм виділяють:

- національну в. , яка виражена в горшах, що емітуються національною банк. Систеиою.(для України – гривня).

- Іноземну в. , виражену в грошах, що емітуються банківськими системами інщих країн.(для України – всі, крім гривні)

- Колективну в. , виражену в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами. (СДР, запроваджена в міжнародний оборот МВФ, евро).

За режимом використання в. поділяються на:

- неконвертовані;

- конвертовані.

Неконверт. є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується.(валюти слаборозвинутих країн, які переживають глибоку і хронічну екон. і фінанс. кризу).

Конверт. є в., які вільно обмінюються на в. інших країн, за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться через кордон. Конвертованість в. можна класифікувати за кількома критеріями:

1. За повнотою конвертації: повна; часткова.

6. За видами суб”єктів: зовнішня; внутрішня.

7. За характером економічних операцій, що обсуговуються конвертованою валютою: за поточними операціями; за переміщенням капіталу.

Повна конвертоність означає можливість віьного обміну нац. валюти на іноземну для всіх категорій власників та за всіма видами цілей або операцій.

Часткова конверт . Означає, що нац. Вал. Обмінюється на іноземну з певними обмеженнями. Напр., для одних осіб її обмін дозволений, а для інших – ні. Якщо конвертація нац. Валюти доєволена тільки для нерезидентів, то вона наз. зовнішньою, а якщо для резидетів – внутрішньою. Якщо конвертація поширюється тільки на платежі за поточними операціями, вона наз. поточною, яко тільки на платежі за рухом капіталу – капітальною.

51. Валютний ринок, суть, види та основи функціонування. Фактори, що впливають на попит та пропозицію навалютному ринку.

За своїм економічним змістом валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якомуурівноважуються попит і пропозиціяна такий специфічний товар, як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у

основу для с-ми, а с-ма є механізмом забеспечення функціонування і регулювання ринку.

Нац. В. с-ми  базуються на національних грошах і, по суті, єскладовими грошовиз с-м окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.

Міжнродні та сітові в. с-ми грунтуються на багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних ( колективних) валютах (євро, СДР та ін.) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.

Формування в. с-ми України розпочалося одночасно з формуванням нац. Грошової с-ми, складовоїю якої вона є. Уже Законом України “Про банки і банківську діяльність”, ухваленому 1991р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті, дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; забов”язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів. Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної с-ми.

Помітні успіхи в антиінфляційній політиці 1994р. створили передумови для переходу до другого етапу розбудови валютної с-ми, що тривав до вересня 1996р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення ліберізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через купівлю-продаж на біржі та на міжбанківському валюному ринку. У травні 1995р. зменшено до 40% частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов”язковому продажу. Був також розформованмй Тендерний комітет.  Все це сприяло консолідаціївалютного ринку, зростання пропозиції та попиту на інвалюту, посиленняю їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу. Зросла довіра до нац. Грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995р. обігу іноземної валюти на внутр. Ринку України.

З вересня 1996р. після випуску в обіг постійної нац. Валюти гривні, розпочався третій етап формування валютної с-ми України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були: остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, з 2000 р. – введено вільне плавання; введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень; певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших

 багатства країни на  трвалий період. “коеф-т достатності” ЗВР – показник відношення обсягу централізованого ЗВР до річного обсягу імпорту. Якщо у держави є значні обсяги ЗВР, вона може інтервенційними заходами локалізувати будь-які чинники, що спричинюють порушення рівноваги на вал.ринку і втримати курс валюти на потрібному рівні.

 

<</p>



Ваше мнение



CAPTCHA