Категория
История
Тип
реферат
Страницы
27 стр.
Дата
22.04.2013
Формат файла
.doc — Microsoft Word
Архив
438368.zip — 24.71 kb
  • ukranske-konfesjne-pitannja-v-kontekst-geopoltiki-ros-kncja-xvii-persho-polovini-xviii-sto_438368_1.doc — 94.5 Kb
  • Readme_docus.me.txt — 125 Bytes
Оцените работу
Хорошо  или  Плохо


Текст работы

УКРАЇНСЬКЕ КОНФЕСІЙНЕ ПИТАННЯ В
КОНТЕКСТІ ГЕОПОЛІТИКИ РОСІЇ
КІНЦЯ
XVII – ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XVIII СТ.

 

Період
правління Петра І із характерною для нього зовнішньополітичною активністю
започаткував швидкий процес інтеграції Росії до Європи. Кардинальна
переорієнтація Москви кінця XVII
ст. з азійського напрямку на європейський вимагала зміни підходів щодо форм і
методів дипломатії. І якщо до початку XVIII ст. зовнішня політика Московської
держави мала регіональний характер, то дипломатія, започаткована молодим царем
Петром І, як зауважує М. Молчанов, "мала уже зовсім іншу сферу
політичних інтересів, які охоплюють усю Європу". 1

Прагнення
Росії швидко влитися в ряди провідних держав Європи ставило перед її
керівництвом комплекс завдань, вирішення яких потребували як досвіду, так і
необхідних матеріальних ресурсів. На кінець XVII
століття Росія з її природними багатствами, ресурсами могла забезпечити
активність на зовнішньополітичному напрямку. Щодо досвіду, то російська
дипломатія переймала його у своїх європейських колег, при цьому активно
використовуючи свій власний. Про це свідчить активне задіяння російською
дипломатією на міжнародній арені конфесійного чинника в контексті дипломатичних,
воєнно-стратегічних, економічних та ідеологічних заходів. Досвід оперування Росією
конфесійним питанням у зовнішній політиці тягнеться з періоду боротьби із
Великим Князівством Литовським за руські землі (початок XVІ
ст.). Обмеження прав православної церкви у Литві Москва використовувала як
привід до втручання у внутрішні справи західного сусіда. Це ж гасло захисту
православ’я було використане у 1653 р. як привід для оголошення Речі Посполитій
війни. Підставою для підняття на міжнародному рівні конфесійного питання була IХ
стаття “Вічного миру” 1686 року, за якою Росія отримувала право контролювати
становище православної церкви Правобережної України в Речі Посполитій 2 .
Це право підтверджувалось і фактом переходу у 1686 р. під зверхність
Московського патріархату Київської митрополії, у тому числі православних
єпархій Правобережної України. За таких умов Росія виступала як політичний і
релігійний гарант прав і привілеїв православної церкви в Речі Посполитій.
Зважаючи на нератифікованість польським сеймом договору 1686 р. та на
характерну для католицької Польщі названого періоду релігійну нетерпимість,
порушення прав православної церкви в Речі Посполитій набуло масштабного розмаху 3 .
Потік скарг до російської столиці від православного духовенства та мирян Правобережної
України був вагомою підставою для московського патріархату і російського уряду
для вжиття заходів на захист єдиновірців. Рівень дослідження конфесійного
питання у зовнішній політиці Росії кінця XVII
-
першої чверті XVIII
ст. є недостатнім, фрагментарним. До даного питання побіжно дотикалися
дослідники: М.Костомаров у праці „Последние годы Речи
Посполитой”, (Т.17. СПб.,
1886 р.), М.Бантиш-Каменський „Историческое
известие о возникшей в Польше унии”
(Вильна, 1866 р.), В.Антонович „Очерк
состояния православной церкви в юго-западной России по актам (1650-1798)”
(Київ, 1871 р.), І.Чистович „Диссидентский
вопрос в Польше в первой половине ХVIII ст.”
(СПб., 1880 р.), В. Бєднов „Православная церковь в Польше
и Литве” (Екатеринослав, 1908 р.), Ф.Тітов „Русская православная церковь в
польско-литовском государстве в ХVII
– ХVIII вв.” (Київ,
1905 р.), „Западная Русь в борьбе за веру и народность во второй половине
ХVII в. и в ХVIII
в.” (Київ, 1905 р.). У своїх дослідженнях історики сфокусували увагу лише
на конфесійному питанні, оминаючи фактори впливу на нього політичних та
ідеологічних чинників, які досить часто визначали політику церковних органів
або ж взагалі обмежувалися поверхневою характеристикою. Крім того, праці
М.Бантиш-Каменського, В.Антоновича, І.Чистовича, Ф.Тітова є фактично збірками
архівних матеріалів (переважно архіву Святого Синоду та Архіву іноземної
колегії), систематизованих хронологічно і тематично. Погляди дослідників щодо
значення та мети проведення Росією проправославної політики обмежені
проросійським ракурсом, у якому і представлено авторами конфесійне питання.
Загалом історики вбачають у клопотаннях Москви за православну церкву в Речі
Посполитій неабияке уболівання за долю православ’я і прагнення відстояти її
права та вольності.



Ваше мнение



CAPTCHA