Категория
История
Тип
реферат
Страницы
16 стр.
Дата
28.03.2013
Формат файла
.html — Html-документ
Архив
284644.zip — 12.36 kb
  • etnchna-konsoldacja-j-naconalno-duxovne-pdnesennja-ukransko-narodnost-u-xv-pershj-polovin-_284644_1.html — 38.64 Kb
  • Readme_docus.me.txt — 125 Bytes
Оцените работу
Хорошо  или  Плохо


Текст работы

Етнічна консолідація й національно-духовне піднесення
української народності у
XV - першій половині XVII ст.

Населення й територія

Золотоординська
неволя загальмувала етнічний розвиток українського народу. Істотно зменшилася
його чисельність, послабилося почуття національної свідомості й прагнення до
національної незалежності. Але вже з першими перемогами над поневолювачами у
народі почав
відновлюватися національний дух. Ідея визволення від чужоземного панування
стала одним з визначальних чинників підвищення національної свідомості населення українських
земель. Толерантне ставлення уряду Великого князівства Литовського
до української мови, культури, релігії, запозичення кращих їхніх здобутків
пробудили в народі почуття власної гідності та переконаність у можливості
відродити становище й славу Київської Русі-України, але, звичайно, з
урахуванням нової політичної ситуації.

Після
входження більшості українських земель до складу Речі Посполитої після 1569 р.
перед місцевим населенням відкрилися нові можливості для етнічного розвитку.
Кращі надбання народу в культурі, побуті та мові могли безперешкодно
поширюватися на території всієї країни, внаслідок чого прискорилася
кристалізація національних особливостей українського етносу. Правда, з
посиленням влади іноземних панів та їхнім намаганням нав'язати місцевим жителям
власні духовні цінності етносоціальний розвиток українського народу
гальмувався.

Приблизно
з XV ст. чисельність населення етнічних українських земель
невпинно зростала. У 1400 р. на них проживало 3,7, 1500 р. — 4,4, 1550 р. — 5,2, у 1600 р. — 5,3 млн чол. Переважну
більшість жителів українських земель становили українці (руси). На окраїнних
землях України мешкало чимало представників інших народностей: на заході —
поляків, угорців, волохів, словаків, на півночі — білорусів, литовців, на
північному сході — росіян, на півдні — татар, нащадків половців, печенігів та
інших тюркомовних народів. У багатьох населених пунктах жили євреї. Характерною
особливістю етнічної ситуації стало подальше проникнення поляків углиб
українського регіону. Не претендуючи на зміну сучасних кордонів різних країн і
етносів, зазначимо, що протягом багатьох століть вони помітно деформувалися:
розширювалися, скорочувалися чи залишалися незмінними тривалий час. З переходом
Закарпаття до складу Угорщини, а з 1526 р. — Туреччини культура місцевих
русів-українців, давніх нащадків білих хорватів та інших праукраїнських племен,
зазнавала великого інонаціонального впливу. Те ж саме відбувалося на
давньоукраїнських землях, що колись входили до складу Київської Ру-сі-України:
Холмщини, Підляшшя, Перемишльщини, Берестейщини. На Буковині, особливо в її
північній частині, поряд з українським населенням зростала кількість волохів і
турків. У XV — першій половині XVI ст.
територіальні межі української народності розширювалися на південь і схід.
Населення Галичини, Волині та Поділля з різних причин переселялося чи тікало в
степи Правобережної України, крок за кроком відвойовуючи її від татарських орд.
Народ поступово відновлював південні кордони українського етносу періоду
Київської Русі-України. На Середньому Подніпров'ї формується територіальний центр
української народності в межах Київщини й Полтавщини. Саме сюди наприкінці XVI — на початку XVII ст. перемістився
центр
етнополітичного життя України. Український етнос активно освоював також
слобідські землі, на яких його інтереси стикалися з інтересами російського
етносу.



Ваше мнение



CAPTCHA