Поезія та літературна творчість в Україні у другій половині XVII – 18 ст.

Контрольна
робота на тему:

Поезія та
літературна творчість в Україні у другій половини XVII – XVIII ст.

Панівне
становище в літературному процесі другої половини XVII— XVIII ст. займає
поезія, чи точніше — віршована література. Разом з поетичним доробком
попередньої епохи (кінця XVI — першої половини XVII ст.) вона творить
величезний пласт давньої української силабічної поезії, багатство якої починає
освоюватися тільки в нові часи. Бібліографія нотує понад дві тисячі
оригінальних текстів віршів і пісень цього періоду, не рахуючи великої
кількості варіантів. Лише незначна частина з них свого часу була надрукована:
зразки етикетної, епіграматичної, панегіричної і духовної поезії, окремі
книжкові видання польськомовної поезії Лазаря Барановича, кілька текстів
Феофана Прокоповича, Михайла Козачинського. Основний масив поезії світського і
духовного змісту, поетичний доробок провідних поетів того часу — Івана Величковського,
Климентія Зиновієва, Семена Дівовича, Івана Некрашевича, Григорія Сковороди та
ін. залишився в рукописах. Ця поезія поширювалася в численних списках,
рукописних пісенниках і виконувала призначену їй роль.

Авторами
поетичних творів були високі церковні ієрархи і рядові священики та ченці,
вчителі, студенти, урядовці, мандрівні дяки, письменні селяни, для яких
поетичне слово було засобом духовного самовираження й самоутвердження. В цілому
це була масова поезія, що творилася в рамках, регламентованих бароковою
естетикою образів і поетично-стильових структур, від високого, елітарного до
козацько-селянського, низового бароко. Високе бароко представляли яскраві
поетичні індивідуальності Лазаря Барановича (польськомовна поезія) та Івана
Величковського. Низове бароко знайшло свій вияв у творчості Климентія
Зиновієва, бурлескно-травестійній та сатирично-гумористичній поезії.