Категория
История
Тип
курсовая работа
Страницы
48 стр.
Дата
14.03.2013
Формат файла
.doc — Microsoft Word
Архив
208256.zip — 41.96 kb
  • bitva-za-dnpro-nov-aspekti-problemi_208256_1.doc — 153.5 Kb
  • Readme_docus.me.txt — 125 Bytes
Оцените работу
Хорошо  или  Плохо


Текст работы

Курсова
робота

на тему:
«Битва за Дніпро.
Нові аспекти проблеми»


Зміст

Вступ

1. Підготовка до штурму Дніпра

2. Створення Букринського плацдарму

3. Бої в районі Запоріжжя

4. Кіровоградський напрям

5. Контрудар ворога

Висновок

Список використаної літератури


Вступ

Відомо, що битва за
Дніпро та Київ увійшла в історію війни проти нацизму як складова частина зусиль нашого народу в здобутті
Перемоги. Значною мірою вона вплинула на подальший хід воєнних дій і сприяла
розгрому ворога. Водночас ці події надто загероїзовані, в їх горнилі поклали
голови, часто даремно з вини командування всіх рівнів, сотні тисяч людей,
здебільшого молодих. Саме їх, необстріляних, „зелених” у першу чергу кидали в бій. Кидали
часто без обмундирування, відповідного озброєння, навіть без прийняття присяги,
без відповідної артпідготовки, підтримки танковими частинами. Їх призивали так
звані польові військкомати, які діяли в складі частин, що наступали. Ці
військкомати мобілізовували всіх здатних тримати зброю, навіть 16-17-річних
хлопців. Відразу після визволення того чи іншого села або населеного пункту
нашими військами від фашистів, туди і заходили так звані польові військкомати,
що складалися як правило із взводу
солдатів і кількох офіцерів. Починалися фактично облави по хатах. Шукали
молодих хлопців і при цьому ніхто не питав їх паспорти, не цікавився віком.
Вирішували офіцери, вирішували на око кому скільки приблизно років, не слухаючи
навіть батьків, в основному матерів, бо чоловіки були на фронті, які намагалися
доказати цим недолюдкам, що їх дітям не має ще 18-ти років і що вони нездатні
поки до військової служби, тим більше відразу йти в бій. Були серед
мобілізованих і колишні військово-полонені Південно-Західного фронту, яких у
кількості понад 270 000 відпустили в 1941 році, на
клопотання родичів, німці. Вони жили зі своїми сім'ями і ніяких злочинів проти
радянської влади не чинили. Але де там! Для військкоматників вони були
потенційними зрадниками, так само і для командування військових частин, що
визволяли Лівобережну Україну. З цього приводу
письменник А. Дімаров пише: „Не
забуду, поки житиму, одну атаку взимку сорок третього... Німець засів за
цегляними мурами металургійного комбінату, понад водосховищем, і полковник, і
його комісар не придумали нічого кращого, як кинути в атаку кількасот
новобранців, яких не встигли ще й обмундирувати та як слід озброїти. Вони
висипали на лід водосховища величезним натовпом, і німці, підпустивши їх майже
впритул, викосили до ноги. Вся крига стала криваво-чорною від трупів”.



Ваше мнение



CAPTCHA