Категория
История
Тип
реферат
Страницы
23 стр.
Дата
11.03.2013
Формат файла
.doc — Microsoft Word
Архив
194276.zip — 24.6 kb
  • dodatkov-ukransk-legendi-ta-perekazi-pro-ljudinu_194276_1.doc — 84.5 Kb
  • Readme_docus.me.txt — 125 Bytes
Оцените работу
Хорошо  или  Плохо


Текст работы

Додаткові
українські легенди та перекази про людину

Крім
основних космогонічних легенд та переказів про людину, на Україні й понині живе
ще чимало, так би мовити, додаткових легенд, головна мета яких — задоволення
народної допитливості. Такими, наприклад, є легенди про походження глитаїв, про
людський вік, про людину й дятла, про верховенство мужчини в сім'ї та інші.

Народ
стільки бачив і бачить горя від глитаїв, що відмовив їм навіть у походженні від
людей. Коли Бог помітив, — розповідає легенда, записана в Стародубському
повіті, — що найстарший янгол Його замислив Його усунути, аби прибрати до рук
володарювання усім світом («щоб у свої руки віжки взяти»), то передовсім
повисмикував тому пір'я з крил, забрав у нього весь Свій одяг, заростив усього
його шерстю, увінчав голову рогами, причепив ззаду хвоста та й зіпхнув із неба
в пекло. Коли скинутий янгол туди котився (а дорога та, мабуть, була вибоїста),
хвіст у нього відвалився, впав на землю й породив глитаїв, а чорт став, таким
чином, куцим.

Створив
Господь людину, — розповідає легенда, записана в Куп'янському повіті, — і
призначив їй жити на землі всього лиш тридцять літ; створив і звірів, і
призначив і їм вік: віслюку, верблюду й собаці — також по тридцять років.
Людина жила собі на землі, розкошувала й нічого не робила, тільки знай тужила,
що Бог призначив їй короткий вік. Пожив, пожив віслюк та й каже: «Як оце мені
мучитися всі тридцять літ у праці та в горі — не хочу стільки жити. Піду до
Бога й попрошу, щоб зменшив мені віку». Бог зняв з віслюка десять років і
думає: кому їх віддати? Раптом з'являється людина й просить додати віку. Бог
зняв з віслюка десять років і віддав їх людині. Отож, виходить, після тридцяти
років людина живе вже ослячий вік. Пожив собі, пожив і верблюд та й каже:
«Кепсько жити! Все тягаєш та тягаєш на собі, нема спокою ніколи! Не хочу стільки
жити. Піду до Бога й попрошу зменшити мені віку». Бог зняв і з верблюда десять
років і думає: куди їх діти? Коли приходить людина й каже: «Я на землі не живу,
а пишаюсь, мов квітка. Нічого не роблю, всі звірі слухають мене, птахи втішають
співами. Одне тільки горе: лишилось мало жити!» Бог і верблюдових десять років
віддав людині. Виходить, після сорока років людина живе вже верблюдячий вік.



Ваше мнение



CAPTCHA